Дар’я Добріян
Матеріал з журналу "Антиквар" #113
Чимало творів класика українського живопису Олександра Мурашка знайомі нам лише з чорно-білих, рідше кольорових, репродукцій. Передусім ідеться про такі його знакові картини, як «Карусель», «Неділя» (1909), «На терасі»1, чиї сліди губляться на початку минулого століття. Вочевидь, сам митець вважав їх вдалими, оскільки демонстрував на європейських виставках, де вони знаходили нових власників.
До числа таких картин належить портрет дружини художника Маргарити, авторська назва якого «Над старим ставом» (рос. «У старого пруда»). Відомо, що О. Мурашко працював над ним улітку 1911 року, перебуваючи з родиною на хуторі Княгинине2 поблизу від міста Сміла, у чотирьох верстах від села Сунки (тоді — Черкаський повіт Київської губернії, нині — Смілянський район Черкаської обл.). Маєток, де мешкав живописець, був у той час справжнім мистецьким осередком; він належав Наталії Григорівні Яшвіль, з якою Мурашка пов’язували міцні дружні стосунки.
Уперше твір публічно демонструвався на IX виставці Союзу російських художників (СРХ), що відкрилася 26 грудня 1911 року в Москві, а потім переїхала до Санкт-Петербурга3. У Російському державному архіві літератури та мистецтва зберігається унікальна фотографія московської експозиції4, де поряд з полотнами інших живописців представлено дві картини О. Мурашка. З огляду на те, що одна з них — портрет Віри Дитятіної (1910; нині — колекція Національного художнього музею України), розміри якої нам відомі — 111,5 × 86 см, можна скласти уявлення про розміри полотна «Над старим ставом», позаяк у каталогах початку XX століття ані розміри, ані техніка зазвичай не вказувалися.
Столична преса в особі Миколи Брешко-Брешковського відзначала: «Приятным сюрпризом являются новые работы Александра Мурашко. Сюрпризом потому, что вот уже лет пять или шесть о нем не было ни слуху, ни духу. Что-то романтическое, сантиментальное, воскрешающее двадцатые годы в этой девушке, замечтавшейся на берегу тихого лесного озера. Всё, — и одинокая фигура, и зелень, и стволы деревьев, и уснувшая вода, — всё это полно скромной, щемящей поэзии. И, как всегда, показал Мурашко себя сочным и ярким, влюбленным в тон колористом»5. Помітили картину і московські критики6, що мало неабияке значення для О. Мурашка, адже у заходах СРХ він брав участь уперше.
Вочевидь, ще до вернісажу «союзників» картину «Над старим ставом» придбав А. М. Горватт — на приналежність твору до його зібрання вказували примітки в каталогах7. У пізніших записах художника та його дружини зазначалося, що постійним місцем проживання колекціонера була Женева8; ту ж інформацію містив каталог виставки А. Маневича 1916 року9.
У надії знайти біографічні дані А. М. Горватта та відомості про його колекцію ми звернулись із запитом до Женевського музею мистецтва та історії (Musée d’art et d’histoire de Genève) та Інституту з вивчення мистецтва у Цюріху (Institut pour l’étude de l’art), але вони не мали такої інформації.
Утім, наявність у каталозі двох ініціалів могла означати ім’я та по батькові й указувати на те, що пан Горватт був вихідцем з Російської імперії. Таке припущення було аж ніяк не безпідставним, адже з кінця XVIII століття в Росії жив великий дворянський рід Горваттів (польського герба Побог), якому належав знаменитий маєток у Норовлі (зараз це Гомельська область Білорусі)10. Один з Горваттів — Станіслав Олександрович (1866–1930) — був досить відомою людиною: 1906 року він став членом I Державної думи від Київської губернії, а ще через чотири роки губернський з’їзд землевласників обрав його членом Державної ради Російської імперії. З Києвом були також пов’язані інші представники цієї родини. Зокрема, Даніель (Данило) Горватт, при якому, власне, і було збудовано Норовлянський палац, у середині 1860-х оселився в одному зі своїх маєтків у Київській губернії, а нерухомість у Норовлі залишив синам Артурові та Маврикію11. Одного з синів Маврикія Даниловича, про якого, на жаль, не відомо нічого, крім дати народження — 1880 рік, також звали Артур12, тож він мав зазначені в каталозі ініціали «А. М.» Не наполягатимемо на тому, що саме він став власником картини О. Мурашка, але це напрямок, у якому варто продовжити пошуки.
До того ж, серед десятків документів фонду О. Мурашка в Національному художньому музеї України нашу увагу привернув лист російською мовою, написаний А. Горваттом з Ніцци 24 лютого 1912 року (найімовірніше, дату вказано за григоріанським календарем). У своєму посланні до художника колекціонер писав: «Приношу вам искреннюю благодарность за ваш выбор эскиза у Нестерова. Великолепная это вещица и я в восторге от нее. Скажу вам без шуток и не кривляя душой, произвели вы на меня весьма благоприятное впечатление как человек, художник и оценщик и, если хотите, будем продолжать знакомство и дружбу»13. Про те, що О. Мурашко виступав як експерт у виборі творів мистецтва, науковці не знали. Отже, цей нюанс відкрив нову грань особистості митця.
Згадка про ескіз М. В. Нестерова, близького друга й наставника Мурашка, навела на ще одне джерело інформації — епістолярний спадок самого Михайла Васильовича. Спроба не була марною, оскільки 16 січня 1912 року майстер писав: «Провел в квартиру телефон, не сегодня-завтра заведу электричество, словом, ряд безумств, одно вероломнее другого. Такое бесшабашное стремление к „новшеству“, желание не отстать от века объясняется отчасти тем, что в прошлую неделю неожиданно „хорошо поторговал“. Некий Хáрват из Ниццы купил заглазно за 500 р. вариант одного из эскизов к Великокняжеской церкви»14. Попри те, що художник не згадує про причетність до цієї справи О. Мурашка, ми впевнені, що йдеться про той самий ескіз, а Хáрват із Ніцци і є Горваттом із Женеви. Можливо, плутанина з прізвищем виникла внаслідок того, що Нестеров знав тільки латинську транслітерацію — «Harwatt» або записав його на слух. Ця ситуація ніби натякає на перебування О. Мурашка в Москві наприкінці 1911-го — на початку 1912 року, під час якого він і відібрав твір для колекціонера.
Та повернімося до листа самого Горватта, котрий далі пише: «Очень интересно мне было бы слышать ваше мнение о последней выставке союза в Москве и что вы думаете о Маневиче. Надеюсь что вы не оставите не посетив меня, побывая в Женеве, и приношу Вам, а также жене, искренние чувства уважения и дружбы, прося вас не считаться с моими ответами и писать как можно чаще»15. Як бачимо, А. Горватту важливо було знати думку професійного художника і, можливо, він радився з Мурашком щодо картин, які його зацікавили. Трохи дивує, що колекціонер згадує Маневича в контексті виставки «союзників». Але таке враження виникає тільки через відсутність коми між частинами його запитання, бо відомо, що Абрам Маневич ніколи не брав участь у виставках СРХ.
Цікаво, що останніми роками на аукціонах Sotheby’s16, Bonhams17 і MacDougall’s час від часу з’являються картини А. Маневича, на зворотах яких міститься напис: «Propriété de M A. de Horwatt. Собственность Артура Горватта. А. Маневич». Чи не востаннє один з таких творів продавався у листопаді 2018-го в Лондоні18. І хоча співробітники Sotheby’s і Bonhams не змогли розширити знання про колекціонера, його повне ім’я зустрічається в доступних нам джерелах уперше; у провенансі картин також фігурує Женева як місце проживання колишнього власника.
Крім написів, зроблених однією рукою, на звороті полотен є наклеєні папірці з номерами. На сайтах лондонських аукціонних домів указано, що цифри відповідають порядковим номерам з каталогу персональної виставки А. Маневича, що проходила з 26 лютого до 15 березня 1913 року в Парижі. Відшукавши цей каталог, ми й самі в цьому пересвідчилися, адже поряд з тринадцятьма роботами стоїть позначка «Арр. à M. de H.» 19, що є скороченням від «appartient à Monsieur H.» (належить панові Г.). Це означає, що на початку 1913-го, цебто через рік після написання цитованого нами листа А. Горватта до О. Мурашка, картини Абрама Маневича вже були в зібранні женевського колекціонера.
А. Маневича та О. Мурашка пов’язувала участь у київських виставках, згодом обидва ввійшли до першого професорського складу Української академії мистецтва. І хоча ми не маємо доказів того, що Мурашко був причетний до продажу тих картин (на відміну від його безсумнівного посередництва між Горваттом і Нестеровим), ця версія має право на існування.
Отже, спроба знайти бодай якийсь слід загубленої картини О. Мурашка відкрила абсолютно нову грань особистості митця. Водночас факт появи на аукціонах творів з колекції А. Горватта вселяє надію, що на антикварному ринку може з’явитися і картина О. Мурашка «Над старим ставом».
Примітки
1 На початку року ми знайомили читачів журналу з історіями картин О. Мурашка «Неділя» (1909) та «На терасі», опублікувавши листування їх автора з організаторами Венеційської бієнале. Див.: Добріян Д., Понамарчук-молодший І. «Маємо честь і приємність запросити Вас…». Венеційське листування Олександра Мурашка. Антиквар. 2019. № 1 (109). С. 100–109.
2 Михайлів Ю. Майстер фарби й кольориту. Життя й революція. 1929. № 10. С. 148–149. Як відомо, при написанні статті Ю. Михайлів послуговувався великим корпусом джерел, зокрема записами Маргарити Мурашко, яка була не лише очевидцем створення картини, але також моделлю.
3 Лапшин В. П. Союз русских художников. Ленинград: Художник РСФСР, 1974. С. 232–233.
4 Російський державний архів літератури і мистецтва (Москва), ф. 2066 (Бичков В’ячеслав Павлович), оп. 1, од. зб. 240, арк. 7.
5 Брешко-Брешковский Н. На выставке «Союза». Биржевые ведомости. Вечерний выпуск. 1912. № 12840. 16 (29) марта. С. 8.
6 Кузьминский К. Пять выставок. Голос Москвы. 1911. № 298. 28 декабря. С. 2; Мамонтов С. Еще о «Союзе». Русское слово. 1911. № 299. 29 декабря. С. 5; [Репродукція картини О. Мурашка «Над старим ставом»]. Выставка «Союза русских художников». Искры. 1912. № 2. 8 января. С. 11; Борин В. IX выставка «Союза русских художников». Московские ведо1мости. 1912. № 30. 7 февраля. С. 3.
7 Каталог IX выставки картин Союза русских художников. Москва, 1911–1912. Москва: Товарищество типографии А. И. Мамонтова, 1911. С. 18; Каталог IX выставки картин Союза русских художников. С.-Петербург, 1912 г. [СПб]: Типография товарищества «Екатерингофское Печатное Дело», [1912]. С. 17.
8 Документально-архівний фонд Національного художнього музею України (ДАФ НХМУ), ф. 12 (Фонд Олександра Мурашка), од. зб. 105, арк. 4; од. зб. 107, арк. 1; од. зб. 108, арк. 1 зв.
9 Маневич [каталог виставки]. 19-го марта — 17-го апреля 1916 г. Москва, 1916. [Б/с.].
10 Про маєток Горваттів у Норовлі див.: С. Адамович. Дворец в Наровле: история и реалии. URL: https://ais.by/story/5939
11 Там само.
12 Artur Horwatt h. Pobóg (odm.) (ID: 7.857.125). URL: http://www.sejm-wielki.pl/b/7.857.125
13 ДАФ НХМУ, ф. 12, од. зб. 71, арк. 1.
14 Нестеров М. В. Письма. Избранное / вступ. ст., сост. и коммент. А. А. Русаковой. Ленинград: Искусство, 1988. 2-е изд., перераб. и доп. С. 246.
15 ДАФ НХМУ, ф. 12, од. зб. 71, арк. 1–2.
16 Abraham Manievich. Early springurl.
URL: http://www.sothebys.com/en/auctions/ecatalogue/2011/important-russian-art-l11111/lot.17.html
Abraham Manievich. Un Coin De Russie l’hiver.
URL: http://www.sothebys.com/en/auctions/ecatalogue/2014/russian-painting-l14115/lot.147.html
17 Abram Anshelevich Manevich. Village Juif.
18 Manevich Abraham. Pensées d’automne.
URL: http://www.macdougallauction.com/indexx1118.asp?id=6&lx=a
19 Exposition Manievitch: Catalogue des Peintures de Abraham Manievitch: exposées ȧ la Galerie Durand-Ruel, 16, rue Laffitte. Du 26 Février au 15 Mars 1913. [P. 11–14].