Про психотерапію, реабілітацію та творчість — розповідає учасник проєкту «МІТЄЦ. Реабілітаційний простір» Іван Гунченко.
Іване, поговоримо про реабілітаційний момент проєкту «МІТЄЦ. Реабілітаційний простір».
Реабілітація відбувається перш за все через творчість. Я спостерігаю за учасниками проєкту і бачу, що деякі з них завдяки мистецьким майстер-класам змінились з точки зору комунікації, їм стало простіше спілкуватися з оточенням.
Але ці позитивні зрушення можуть обмежуватися лише нашим проєктом, де учасники вже познайомилися і подружилися, в інших життєвих ситуаціях люди можуть знов повернутися до звичних норм поведінки.
Якщо людина почала відкриватися в групі проєкту, то думаю, що і в соціумі вона почне теж бути більш відкритою.
Тобто мистецтво допомогло їй переступити через якийсь внутрішній бар`єр?
Так. У мене у складний період життя був досвід роботи з психотерапевтами, і мені допомогли. Що стосується психотерапевтичних груп в рамках проєкту «МІТЄЦ. Реабілітаційний простір», мені здається було б круто, якщо б психотерапевти робили скрінінг групи, і якщо є симптоми того, що в когось зміни йдуть в негативну форму, то індивідуально працювали б з цією людиною. Групові терапевтичні сеанси на кшталт «Кола анонімних алкоголіків», мені не дуже підходять.
Чому?
Тому що в групі немає об’єднаної проблеми. Коли збираються в «Клубі анонімних алкоголіків», то вони всі – алкоголіки, коли збираються наркомани, вони всі – наркомани і так далі. В нашій групі у кожного свої проблеми по життю, а нас садять в коло і намагаються об’єднати однією темою, мені здається, це не вийде.
Ви раніше в нашій розмові погодилися з думкою фотографа Валерія Мілосердова, що люди війни — інші, вони відрізняються від тих, хто там не був. Тобто люди, які прийшли в проєкт — інші, і цим, на мою думку, вони об`єднані.
Якщо всі були б ветеранами АТО — це одна мова, якщо всі були б політв’язнями, всі були б в полоні… А тут всі різні: хтось був волонтером, хтось – медиком, хтось — політв’язнем, хтось був в полоні, і у кожного з нас свій досвід цієї війни, і відповідно кожен з нас вийшов з різним навантаження. Якщо всі були б ветеранами, то ми могли би об’єднатися навколо одної проблеми, а так виходить, що ми з різним досвідом і відповідно — важко об`єднати групу.
Ви сказали, що вам психотерапія допомогла. Наскільки вона важлива, і якою вона мусить бути?
Для мене – індивідуальною. Психотерапія дуже важлива. В проєкті «Свій до свого по своє», який ми започаткували, в нас відбулося інтерв’ю з психотерапевтом, який пішов з цієї професії, бо відбулося професійне вигорання, і я там піднімаю питання, того, що психотерапія — дуже необхідна. Багато хлопців і дівчат відмовляються визнавати свою проблему.
Як у нас в Україні сприймають психотерапію? Якщо я пішов до психолога, значить — я якась нездорова людина, значить — я психічно нездоровий. Так сприймає наше суспільство звернення до психотерапевта. Я вважаю — навпаки, чим раніше визнав свою проблему, тим раніше ти знову повернувся в соціум, бо ці проблеми, особливо, якщо мова йде про здобутий досвід війни, руйнують, від’єднують тебе від суспільства.
По своєму досвіду скажу, що коли повернувся з війни в цивільне життя, мені здавалося, що суспільство мене не сприймає, не поважає, не розуміє, і я ні з ким не хотів спілкуватись, тільки зі своїми, маю на увазі — ветеранів. Я був агресивний. Не знаю якою є програма психотерапії для військовослужбовців в Україні, але та, яку я пройшов, була основана на американському досвіді. У них великий досвід реабілітації військових, і мене там вчили негативну думку змінювати на позитивну. Наприклад, їду я за кермом, мене хтось підрізав, я можу почати матюкатись, можу сигналити, намагатися обігнати, відкрити вікно, щось йому розповісти, хто він такий, а можу собі сказати, що могло б бути і гірше. Так от, момент зміни негативної думки на позитивну — один з елементів американської психотерапії. Ми вибирали найнегативніший відрізок життя, потім його писали на папері і проговорювали його доти, поки я не почав ставитись до цього тексту, як до повісті, начебто — це не про мене, а я просто читаю книгу. Такі от моменти і вирівняли мій психологічний стан, і я зрозумів, що не суспільство було проти мене, а навпаки — я був проти суспільства. Тож завдяки психотерапії я повернувся назад — до нормального цивільного життя.
Опис проєкту:
АРТ-ТЕРАПІЯ ВЕТЕРАНІВ АТО / ООС ТА КОЛИШНІХ В’ЯЗНІВ «ДНР / ЛНР»
«МІТЄЦ. РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ПРОСТІР” — інноваційна програма мистецько-психотерапевтичної реабілітації ветеранів АТО / ООС та колишніх в’язнів «ДНР / ЛНР». Над втіленням його у життя працюють команди двох громадських організацій — «МІТЄЦ» та «Львівський психоаналітичний інститут ментального здоров’я».
Впродовж 9 місяців учасники програми беруть участь у 8 майстер-класах із різних видів мистецтва: графіки, живопису, фотографії, кераміки, колажу, ленд-арту, саунд-арту та перформативного танцю. Майстер-класи проводять провідні українські митці: Олексій Аполлонов, Олена Придувалова, Валерій Мілосердов, Сергій Якунін, Олександр Миловзоров, Катерина Свіргуненко, Альона Мамай, Богдан Мороз та ін. Фінальним акордом проєкту стане створення арт-буку та розробка методики психотерапевтами.
Під час майстер-класів з учасниками програми працюють фахові психотерапевти, психоаналітики. А професійні художники — Сергій Захаров (колишній в’язень «ДНР») та Дмитро Коломойцев (ветеран АТО). Ведуть художні щоденники та фіксують арт-терапевтичний процес.
Фото та джерело: МІТЄЦ