ВЛАДИСЛАВ ХІБОВСЬКИЙ
Публічні рефлексії та дискусії навколо проблеми деколонізації піднімаються у політичному та медійному просторі все частіше. Особливо гостро постає питання повернення культурного й мистецького надбання країн, що колись входили до складу імперій. У цьому тексті я хочу зосередитись на зв’язку реституції творів мистецтва й деколонізації та висловити свої думки з приводу позиції світових музеїв.
Переважна більшість музеїв, що позиціонують себе як світові, знаходяться на території колишніх метрополій. Їхні колекції складаються здебільшого з творів мистецтва, які були привезені з колоній або країн, які на той час не належали до “великих держав”. Цьому є багато прикладів. У Луврі досі зберігаються твори, що були вивезені з інших країн за правління Наполеона, у Британському музеї — Розетський камінь з Єгипту, голови Маорі, бронзові скульптури з Нігерії та ін. Аналогічно діяла і Росія, яка “зібрала” в колекціях Ермітажу в Санкт-Петербурзі скіфське золото й гетьманські клейноди, вивезені з України. Більше того, до таких колоніалістських практик сьогодні вдається Російська Федерація: зокрема, під час окупації був пограбований Мелітопольський міський краєзнавчий музей.
Повернення цих мистецьких надбань є важливою складовою відмови від імперіалістичного наративу з кількох причин. По-перше, існує нагальна потреба у структурних змінах в музеях, які продовжують прямо або завуальовано ці наративи просувати. По-друге, попри отримання колишніми колоніями політичного суверенітету та незалежності, їхня культура надалі перебуває під колоніальним контролем, що не в останню чергу пов’язано із відсутністю проведення процедури реституції творів мистецтва. Зараз цей процес просувається доволі повільно, і навіть ті музеї, які почали повертати пам’ятки, роблять це частково або пропонують варіант позики на деякий час.
Передовсім я хочу висвітлити дві проблеми: 1) не всі твори та артефакти, що вписані в колоніальний контекст, були вивезені з колоній, оскільки колишні метрополії та музеї, що їм належали, були зацікавлені саме у всебічному колекціонуванні різноманітних творів мистецтва, без акценту на їх первинному змісті та призначенні; 2) попри розпад імперій, центральні європейські та американські музеї досі експонують надбання культури та мистецтва інших країн, які переважно володіють його незначним залишком.
Репрезентативним прикладом реституції може слугувати процес повернення мармурів та скульптур Парфенону, що зараз зберігаються у Британському музеї. Ці композиції входять до колекції так званих «Мармурів Елгіна», що були вивезені з Греції на початку 19 століття лордом Елгіном. У 1816 році він продав їх уряду Великої Британії, який передав їх у Британський музей. Ці пам’ятки досі виставляються і вважаються однією з перлин колекції. З тих пір позицію збереження цих пам’яток підкріплюють договором між Османською імперією, якій належала Греція, та послом Великої Британії про дозвіл лорду Елгіну на вивезення скульптурних композицій. Проте неможливо точно визначити, чи є дослівним та автентичним цей документ та чи насправді передача скульптур відбувалася легально: єдиний варіант договору зберігся в італійському перекладі, не підкріпленому ані підписом, ані печаткою. Окрім цього, ймовірно, документ є перекладом чорнового варіанту оригіналу. Припускаю, що Парламентський комітет, який у 1816 році просував купівлю колекції лорда Елгіна, започаткував таку маніпуляцію нестачею підтверджень.
На сайті Британського музею вказано, що він серйозно ставиться до свого статусу світового музею, розповідаючи історію культурного розвитку всього світу від початку людської історії до наших днів. Така позиція має підводити глядача до висновку, що позбавлення музею цих творів стане тяжкою культурною втратою. Однак саме через крадіжку мистецьких надбань у локальних народів музеї отримали можливість розповідати глобальну історію культури. На мою думку, цей факт позбавляє таку можливість і саму інституцію цінності й сенсу, адже лише у місці, де культура зародилася і зазнавала трансформацій, можна якнайкраще висвітлити її особливості та органічний розвиток. Британський та подібні до нього музеї викривлюють цей процес, інтерпретуючи на власну користь. Світові музеї не здатні у повній мірі представити локальний контекст того чи іншого мистецького стилю або напрямку на відміну від місцевих музеїв. Знову ж таки, варто говорити про означену проблему з огляду на “ціну” колекцій, фактично заплачену мистецьким надбанням колишніх колоній. Альтернативою цьому могли бути тимчасові або віртуальні виставки, які стали би не експонуванням пережитків імперіалістичного минулого, а навпаки його переосмисленням.
Другу тезу гарно ілюструє ситуація, у якій наразі знаходиться Африка. Наслідки колонізації цього континенту прослідковуються і досі, особливо у контексті мистецького надбання. Французькі мистецтвознавці вказують, що близько 90% творів мистецтва (включно з тронами, манускриптами, об’єктами релігійного призначення) знаходяться за межами Африки. Яскравим прикладом є колекція виробів Бенінського царства, яке існувало у 15-19 ст. на території сучасної Нігерії: за аналізом Digital Benin, більше 5 тисяч одиниць бронзових фігурок, пластин, зброї, церемоніальних й особистих речей та ін. зберігаються у 131 музеї світу. При цьому лише два з них знаходяться на території Африки у Нігерії та володіють 366 об’єктами. Переважна більшість зберігається в музеях США, Великої Британії та Німеччини: вони складають дві третини всіх інституцій та володіють більше ніж 4 тисячами одиниць збереження. У випадку Великої Британії з цієї величезної кількості на постійній експозиції перебуває менше 1%. Решта пам’яток можуть зберігатися запакованими та навіть не бути внесеними у базу даних. Таким чином, поки африканські народи вже котре століття майже позбавлені власного матеріального спадку та релігійно чи етнічно цінних для них предметів, музеї “Глобальної Півночі” досі зберігають награбоване за колоніальних часів у безмежній кількості.
Питання відновлення і збагачення культурних скарбниць окремих етнічних груп або країн африканського континенту напряму пов’язане з більш ефективною їх співпрацею з музеями інших частин світу. Можемо виділити деякі випадки успішної реституції творів мистецтва, що забезпечили подальший розвиток та збільшення масштабів цієї справи. Наприклад, у грудні 2020 року Національна асамблея Франції проголосувала за повернення Республіці Бенін Скарбу Беханзіна – колекції з 26 статуеток, плит, тронів та ін. Вже наступного дня уряд Нідерландів надав рекомендацію, згідно з якою національна політика щодо колоніальних колекцій має ґрунтуватися на готовності до безумовного повернення культурних об’єктів. На жаль, у випадку з Британським музеєм у черговий раз спостерігаємо лише мовчання.
В обох випадках можна прослідкувати зв’язок між реституцією та деколонізацією, що триває донині. Повернення творів мистецтва є невід’ємною частиною зміни позицій обох сторін. Колишня метрополія має надалі працювати над подоланням власного відчуття і статусу “імперської величі”, а також його наслідків на користь глобального осмислення свого минулого як метрополії з її репресивним апаратом, елементи якого продовжують самовідтворюватися й у 21 столітті. У свою чергу країна, що була позбавлена мистецької спадщини, зможе справедливо і повноправно розпоряджатися своїми творами, самостійно просувати їх у глобальний простір та збагачувати своє теперішнє мистецтво у взаємодії з минулим.
Література:
- Apoh, W. & Mehler, A., 2020. Introduction: Issues of restitution and repatriation of looted and illegally acquired African objects in European museums. Contemporary Journal of African Studies, c. 9-12.
- Hicks, D., 2020. Britain must give the Benin Bronzes back to Africa – it’s our moral duty. The Daily Telegraph, 5.
- Laely, T., 2020. Restitution and beyond in contemporary museum work: Re-imagining a paradigm of knowledge production and partnership. Contemporary Journal of African Studies, 7 (1), c. 17-37.
- Rudenstine, D., 2002. Lord Elgin and the Ottomans: The Question of Permission. Cardozo Law Review, 23, c. 449-471.
- Digital Benin, 2022. Institution [online]. Режим доступу: https://digitalbenin.org/institutions [Дата звернення 13 листопада 2022].
- The British Museum, 2022. The Parthenon Sculptures [online]. Режим доступу: https://www.britishmuseum.org/about-us/british-museum-story/contested-objects-collection/parthenon-sculptures#page-top [Дата звернення 11 листопада 2022].
Головне зображення: виставка “Бенінська Бронза” в Британському музеї в Лондоні. 13 лютого 2020 р. Фото: David Cliff/Lightrocket via Getty Images