Відгук на виставку «Bus Stop» від мистецької групи EtchingRoom1
У Києві, в Dymchuk Gallery проходить виставка «Bus Stop». Це — проєкт мистецької групи EtchingRoom1 (Крістіни Ярош та Анни Ходькової). Художниці працюють разом з 2016 року: створюють графіку, офорти, мозаїки, інсталяції; активно беруть участь у виставках в Україні і за кордоном.
Виставка «Bus Stop» частково продовжує проєкт «Сьогодні ввечері залишусь вдома» (його презентували на початку 2020 року). Серія робіт мала таку ж структуру, як і «Bus Stop» — подорож пострадянським містом. Але в центрі уваги був інший сюжет, інший емоційний стан.
«Bus Stop» — це цілісна серія з графічних робіт і мозаїчного панно. За структурою виставка виглядає як «маршрут» порожнім, безлюдним містом. На усіх зображеннях — реалістичні, типові для пострадянського міста об’єкти:
- автобусна станція;
- дорожні знаки, що вказують напрямок об’їзду;
- автівки аварійних служб,
- заправка,
- поліклініка,
- кінотеатр,
- трамвайне депо…
Коли переходиш від однієї роботи до іншої, розглядаєш деталі, ніби занурюєшся в атмосферу покинутого міста. Міста, у якому зупинився час і зупинилося життя. Тут немає жодного натяку на пору року, немає людей, тварин і навіть рослин.
Дерева є лише на мозаїчному панно, в центрі експозиції, проте і тут вони виглядають неживими, штучними. Мозаїчне панно радше вказує, що перед нами — автобусна зупинка, звична для пострадянського міста (або села).
Авторки не дають назв і коментарів до кожної роботи. Глядачі не знають, що сталося у місті, чому воно стало порожнім. Майже на кожній роботі є своєрідні «зачіпки»:
- червона стрілка, що показує праворуч, та аркуші з оголошеннями на вході у метро;
- час — 03:21 — на малюнку з автівкою аварійної служби;
- порожні афіші на будівлі кінотеатру…
Проте усі ці деталі не розкривають сюжет, лише спонукають уявляти, дофантазовувати його. Або — згадувати подібний досвід, подібні переживання з власного життя.
Я пригадала початок травня 2022 року, коли поверталася у Київ із Закарпаття, вперше від початку повномасштабної війни. Дорога, якою ми їздили безліч разів, була ніби тією самою, і водночас — зовсім іншою. Тож окремі «картинки» і емоції з тієї подорожі збереглися у пам’яті, мабуть, назавжди:
- дорожні знаки із зафарбованими назвами сіл, міст і вулиць,
- порожня обгоріла заправка,
- покинутий підбитий танк з літерою «Z» на узбіччі дороги,
- напівзруйнований пішохідний міст над дорогою.
А згодом, вдома, — зів’ялий вазон на вікні, забуті дитячі рукавички на батареї, настінний календар, розгорнутий на сторінці лютого. Я торкалася своїх, застиглих у часі, речей і думала — що далі, яким буде моє життя, моєї сім’ї, країни…
Виставка «Bus Stop» викликає схожі відчуття. Графічні роботи тут виконані кольоровими олівцями на папері. Вони — наче ескізи, замальовки з подорожі, що передають настрій, показують окремі фрагменти, але багато деталей залишають поза кадром. В роботах «Bus Stop» немає жодного натяку на війну і протистояння — немає руїн, вирв, протитанкових їжаків або мішків з піском. Є лише концентрація на внутрішніх відчуттях порожнечі, тривоги, зупинки.
Можливо, зупинка в цьому проєкті — метафора. Це той стан, коли звичне життя раптом завмерло — через шок, болісну втрату, або іншу несподівану подію. Коли довкола усе зупинилося, а всередині — порожнеча. Та водночас зупинка — це час, аби усвідомити те, що було, і подумати про те, що буде далі. Можливість обрати нові цінності, правила життя і новий маршрут для руху.
Виставка «Bus Stop» працюватиме до 25 лютого. Адреса — місто Київ, вул. Ярославська 21.
Підготувала Лариса Лавренюк.