Євгенія Рубан
Поняття жіночого мистецтва дуже довго було стигматизовано. Відголос цього ми досі бачимо у літературі, де словосполучення «жіночий роман» інколи зневажливо вживають у контексті не дуже якісного продукту. На щастя, у візуальному мистецтві стереотипності менше, навпаки впродовж останніх років з’являється все більше проєктів, які говорять про самобутність жінок-художниць. Яскравим прикладом цього є нещодавня виставка «Весна. Жіночі імена бойчукізму» в Українському домі, задекларованою метою якої стало повернення в історію мистецтва 15 мисткинь школи бойчукізму. Або минулорічний проєкт «Я проблема тут?..» у центрі сучасного мистецтва М17, який досліджував досвіди сучасних жінок та їхні щоденні виклики.
Публічні ініціативи підсвічують суспільний запит на глибше вивчення життя і творчості художниць. Шукаючи книги на цю тему ви неодмінно натрапите на «Автопортрети тринадцяти українок» — працю відомої мистецтвознавиці та публічної лекторки Діани Клочко, яка вийшла у 2023 році у видавництві Комубук. Книга складається з коротких есеїв, у яких авторка міркує про сутність автопортрета як жанру, аналізує роботи кожної з мисткинь та порівнює самопрезентацію художниць з роботами їхніх близьких, зокрема й чоловіків-художників.
Недооцінений жанр
Авторка вважає автопортрет одним із найбільш недооцінених жанрів в українському мистецтві, особливо у сучасному контексті масового поширення культури селфі в соцмережах. Тому для своєї праці вона обирає роботи, більшість з яких не експонувалась тривалий час. І йдеться не тільки про живописні автопортрети — є світлини та навіть скульптури, які у той чи інший спосіб можуть претендувати на те, щоб бути частиною автобіографій мисткинь. Звісно, за умови, що портрет можна вважати художньою частиною біографії — ще одне питання, яке ненав’язливо супроводжує читача впродовж оповідей.
Клочко починає книгу з короткого викладу історії автопортрета жінок-художниць як явища, що виникло приблизно з XV століття. У своєрідній передмові «Нащо жінкам автопортрети?» авторка сипле чималою кількістю імен мисткинь з усього світу, поверхово заглиблюючись у їхній життєпис і творчість. З одного боку, це необхідний екскурс у розвиток жанру, а з іншого — може спантеличити й злякати читачів, що тільки починають заглиблюватись в історію мистецтва. Парадоксально, стиль основної частини оповіді суттєво легший, що робить книгу доступною широкому загалу.
Особистості й паралелі
Авторка суб’єктивно обирає героїнь своїх есеїв. Вона пише про: Олену Кульчицьку, Аллу Горську, Параску Плитку-Горецвіт, Ольгу Рапай-Маркіш, Ольгу Отрощенко, Тетяну Яблонську, Марґіт Сельську, Генрієтту Левицьку, Людмилу Яструб, Діну Фруміну, Любов Рапопорт, Ніну Денисову, Олену Придувалову. Через історії цих жінок ми дізнаємось про особливсті мистецького середевища різних десятиліть (орієнтовно з середини ХІХ століття й до 2020 років). Найбільш детально авторка розкриває «правила» тодішнього СРСР. Наприклад, вона пише про феноменальну кількість родин художників у другій половині ХХ століття, які виховували своїх дітей як спадкоємців на артполі. Одразу за цим йдуть розділи, присвячені художниці Ользі Отрощенко та її більш знаменитій матері Тетяні Яблонській, де авторка постійно вдається до порівнянь та говорить про виплив жінок на творчість одна одної.
Варто зазначити, що порівняння різних митців між собою і паралельне акцентування на особливостях творчого підходу — формула, яку Клочко повторює неодноразово. Так, вона проводить паралелі між художніми підходами Параски Плитки-Горицвіт та Сергія Параджанова, Алли Горської та Віктора Зарецького, подружжя Горської – Зарецького з парою Фріди Кало та Дієґо Рівери тощо. В останньому авторка фокусується не лише на методах саморепрезентації через автопортрет, а й порівнює шлях митців. Зокрема, говорить про те, що за життя у цих парах лідерами вважалися чоловіки, хоч в «історичній перспективі більшу славу отримала жінка».
Завершуючи книгу у 2022 році, Клочко фіксує момент виходу постаті Алли Горської на перший план, який відбувся відносно нещодавно — після початку повномасштабного вторгнення суспільство почало активніше говорити про громадську діяльність мисткині та її жорстоке вбивство совєтською владою. Підсилювали ефект, новини про руйнування монументальних панно шістдесятниці у тимчасово окупованому Маріуполі, а також ретроспективна виставка «Боривітер», яка проходила навесні 2024 року в Українському домі.
Чотирнадцятий автопортрет
Впродовж усієї книги відчувається присутність авторки не лише як дослідниці, а і як людини. До кожного розділу вона пише передмови, у яких ділиться власним досвідом: коли міркує про саморепрезентацію мисткинь через автопортрет, то й висловлює власне бачення теми, говорить про те як сама переживала вікові зміни та різноманітні події на кшталт першої взаємодії з фотографією. Мистецтвознавиці вдається одночасно не перетягувати ковдру на себе та аналізувати себе, малюючи чотирнадцятий автопортрет — власний.
Так само витриманий баланс і у візуальному супроводі основної частини тексту. Книга має вкладення з кольоровими ілюстраціями, графічні репродукції та фотографії у самому тексті, а також детальні описи, які допомагають читачам самостійно візуалізувати чи згадати роботи.
Кому буде корисна книга
У книзі всього 212 сторінок, тож важко уявити, як можна вичерпно розкрити творчі підходи 13 мисткинь, навіть в межах одного жанру. В «Автопортретах тринадцяти українок» усього дев’ять розділів: деяким художницям авторка приділяє більше ніж 20 сторінок (Олена Кульчицька, Алла Горська), пишучи про них індивідуальні есеї, а деяких згадує менш глибоко, об’єднуючи декілька історій в один текст (Людмила Ястреб та Любов Рапопорт). Ймовірно, такий хід обумовлений відсутністю великих досліджень творчості мисткинь, або ж навмисною дією авторки, щоб розпочати дискусію та зацікавити читачів до подальшого вивчення теми.
Збірку есеїв Діани Клочко можна назвати хорошою книгою для знайомства з творчістю деяких художниць та з особливостями автопортрета як самодостатнього жанру. За виключенням перенасиченого початку, авторка пише доступною мовою, не зловживаючи професійною лексикою, яка підійде будь-якому зацікавленому читачеві.