Відповідь, що ставить запитання: про народження Олександра Мурашка

Життєпис Олександра Мурашка сповнений «білих плям», а народження й трагічну загибель митця без перебільшення можна назвати таємничими. Втім, знахідки останніх років [1] дозволяють реконструювати деякі деталі його біографії і вселяють надію на те, що коли-небудь вдасться пролити світло на події минулого…

Донедавна відомо було, що майбутній класик українського живопису народився у Києві 1875 року поза шлюбом і свого рідного батька не знав. Майже до 18 років він носив прізвище матері — Марії Крачковської і лише після офіційної процедури всиновлення змінив його на прізвище вітчима, власника іконостасної майстерні Олександра Івановича Мурашка, в родину якого потрапив восьмирічним хлопчиком.

Уся складність пошуку запису про народження художника полягала у тому, що серед сотень тисяч метричних книг київських храмів, концентрація яких була чи не найбільшою в Російській імперії, випадково знайти потрібне свідчення шансів не було, а відтак міг допомогти тільки випадок.

На пошуки в архівах Києва мене наштовхнули документи, подані Олександром Мурашком у вересні 1894 року при вступі до Імператорської Академії мистецтв (нині вони зберігаються у Російському державному історичному архіві у Санкт-Петербурзі). Можливості побачити особисту справу Мурашка на власні очі у автора цих рядків не було, тож я звернулася за допомогою до українського мистецтвознавця Олександри Зарахович, яка працювала у цьому архіві над дослідженням, присвяченим Адріану Прахову.

Серед надісланих нею знімків була копія свідоцтва, в якому значилося, де народився та був охрещений художник. Сама наявність особової справи О. Мурашка у пітерському архіві не стала несподіванкою: вочевидь, з нею були знайомі науковці попередніх поколінь, що підтверджують поодинокі посилання в публікаціях історика Олександра Коваленка [2] та мистецтвознавця Лариси Членової [3]. Залишалося знайти оригінал документа, з якого, до того ж, можна було дізнатися більше.

Відшукати метричну книгу Старокиївської Златоустівської церкви за 1875 рік у Центральному державному історичному архіві України (ЦДІАК) наприкінці 2017 року мені допоміг історик Віталій Ткачук. Потрібну інформацію я знайшла на звороті 89‑го аркуша, де під № 104 є запис, що 26 серпня 1875 року донька священика Марія Іванівна Крачковська православного сповідання народила поза шлюбом хлопчика Олександра; наступного дня, 27 числа, відбулося таїнство хрещення, здійснене священиком Миколою Успенським і дияконом Павлом Калашниковим. Сама церква містилася у районі Галицької площі, або Єврейського базару, — там, де сьогодні Київський цирк.

На момент хрещення Мурашка вона діяла тільки чотири роки. Нову Златоустівську церкву було зведено у 1868–1871 роках замість старого дерев’яного храму з такою ж назвою, що стояв на місці сучасного будинку № 9 по вулиці Великій Житомирський. Звідти ж було переведено й весь клір, тому в історичних джерелах часто пишуть, що церкву просто «перенес­ли» з однієї частини міста до іншої. Конструкція новозбудованого храму являла собою залізний каркас, обшитий сталевими листами. Залізними були й бані, а фронтони, капітелі та сходи були вилиті з чавуну. Тому церкву нерідко називали «Залізною». Як і величезну кількість культових споруд, Залізну церкву знищили більшовики у 1930‑ті роки — наркомат освіти постановив, що вона не має історичної цінності.

Та повернімося до метрики… У ній, зокрема, зазначалося, що матір новонародженого походила з села Семки Мглинського повіту Чернігівської губернії — тобто з давньої української історичної землі Стародубщини, яка зараз входить до складу Брянської області Російської Федерації. Дослідники творчості О. Мурашка знали, що Марія Іванівна була донькою сільського священика, але уточнення місця її походження дозволило ще на один крок просунутися у відтворенні родоводу митця.

Однак найцікавішою виявилася, на наш погляд, деталь щодо «восприемников» дитини, які вочевидь стали ними зовсім не випадково. І якщо вибір хрещеної матері — дружини селянина Антона Ковальчука Пелагеї Терентіївни — не викликає подиву, то участь у таїнстві хрещення саксонського підданого Івана Єфимовича Форштера ставить більше запитань, аніж дає відповідей. Ким була ця людина і як вона опинилася у близькому оточенні звичайної сільської дівчини? З’ясувати це поки не вдалося…

Безперечно, значення виявленого джерела важко переоцінити, адже, попри скупу інформацію та сухий виклад, саме запис у метричній книзі є першою документальною згадкою про Олександра Мурашка. І найголовніше, що, даючи відповіді на одні запитання, вона водночас спонукає до подальших роздумів і майбутніх розвідок.

Автор: Дар’я Добріян,
дослідниця життя і творчості О. Мурашка, історик

Примітки
1 У 2016 році було вперше опубліковано рукопис дружини художника («Эти десять лет большого, глубокого счастья…»: Спогади Маргарити Мурашко / Авт. ст. та ком. Дар’я Добріян; укл. Віталій Ткачук. — К.: ArtHuss, 2016. — 168 с.: іл.); у 2017‑му — спогади учениці митця Тіни Омельченко («Знаєте, Тіно, я дуже люблю життя…»: Спогади про Олександра Мурашка / Укл., авт. ст. та ком. Дар’я Добріян. — К.: ArtHuss, 2017. — 96 с.: іл.), які вже друкувалися 2001 року, але в редагованому, далекому від оригіналу «облагородженому» вигляді.
2 Коваленко А. Передвижники и Украина: Страницы русско-украинских культурных связей. — К.: Наукова думка, 1979. — С. 114.
3 Членова Л. Олександр Мурашко. Сторінки життя і творчості. — Хмельницький: Галерея; К.: Артанія Нова, 2005. — С. 33, 67.