У Видавничому домі «Антиквар» вийшов двомовний альбом-монографія «Спас Чернігівський: у координатах Русі». 208 сторінок досліджень, літописних свідчень, князівських печаток, музейних артефактів, архітектурних матеріалів і фотографій стали підсумком кількох років роботи. Але ця книжка — не просто видання про один із найдавніших соборів України. Вона є частиною значно більшої історії: повернення Спаса і Чернігова в широкий політичний та культурний контекст Русі. У 2026 році минає 990 років від першої літописної згадки про собор. До його тисячоліття залишається десять років.
Спасо-Преображенський собор стоїть у центрі Чернігова майже тисячу років. І, можливо, саме тому його так легко сприймати як щось давно знайоме: стародавній храм, головну пам’ятку міста, одну з небагатьох споруд, що фізично дійшли до нас із доби Русі.
Набагато складніше побачити за цими стінами те, для чого вони свого часу були зведені.
Політичний центр. Князівську усипальницю. Свідчення християнізації. Архітектуру, співмірну зі столичними амбіціями міста. Династії, представники яких правили і Черніговом, і Києвом. Дипломатичні зв’язки. Церковну традицію. І державу, історія якої не зводилася до однієї столиці.
Саме цю оптику пропонує новий альбом-монографія «Спас Чернігівський: у координатах Русі / The Saviour Cathedral in Chernihiv: Within the Coordinates of Rus».
Уже сама назва визначає принципову позицію видання: Спас потрібно повернути в ті координати, в яких він виник і в яких тільки й можна зрозуміти його справжній масштаб.
Побачити Русь не лише з Києва
Упорядниця та наукова редакторка альбому, кандидатка історичних наук Інна Непотенко називає його енциклопедією, яка через найдавніший збережений храм Лівобережжя розкриває сенси, що лежали в основі державності Русі, її ідентичності в координатах тогочасної Європи, культурної величі та архітектурної довершеності.
Водночас це книга про те, як Чернігів конструював власну суб’єктність.
Без цього неможливо зрозуміти ні його політичну вагу, ні культурні зв’язки, ні масштаб самої Русі.
Поза історичним контекстом держави, пояснює Непотенко, Спас легко перетворюється просто на «стару міську церкву». Особливо якщо десятиліттями пам’ятку сприймали передусім через її повсякденне релігійне використання.
Але в координатах Русі за нею відкривається зовсім інша історія: державницька традиція, династичний статус, висока культура й політичні амбіції Чернігівської землі.
Спас у цій картині — не провінційне відлуння Києва. Інна Непотенко називає його самостійним геополітичним і світоглядним маніфестом Чернігівського князівства.
Чернігів дає можливість побачити Русь не лише через столицю та її володарів, а як складну політичну систему, велич якої створювали різні центри — військові, культурні, династичні.
І поруч із Софією Київською Спас Чернігівський стає одним із небагатьох матеріальних свідків цієї системи, які пережили майже тисячоліття.
Чернігів як центр сили
У вступному слові до альбому історик Олександр Алфьоров, директор Українського інституту національної пам’яті, пише про Русь не як про далеку «початкову сторінку» української історії, а як про фундамент цивілізаційної тяглості, високої культури та багатовікової приналежності України до європейського світу.
Матеріальних пам’яток цієї доби збереглося небагато. Саме тому кожна з них має особливу вагу.
Чернігів у цьому сенсі унікальний.
Національний заповідник «Чернігів стародавній» об’єднує одразу шість пам’яток доби Русі: Спас Чернігівський, Борисоглібський та Успенський собори, П’ятницьку та Іллінську церкви й Антонієві печери.
Спас серед них посідає особливе місце.
Алфьоров характеризує його як пам’ятку виразно столичного масштабу. Сам факт існування такого собору є матеріальним аргументом на користь зовсім іншого розуміння Чернігова: не периферії, а повноцінної столиці однієї з найпотужніших земель Русі — центру сили, який взаємодіяв із Києвом.
Через Спас, наголошує історик, можна буквально простежувати тисячоліття писемності, дипломатії та архітектури.
І ця історія має конкретних героїв.
Будівництво собору пов’язане з князем Мстиславом, сином Володимира Великого, та князем Святославом, сином Ярослава Мудрого.
Календар сьогодні сам повертає увагу до цих постатей. У 2026 році минає 990 років від смерті Мстислава Хороброго. У 2027-му виповнюється тисяча років від народження Святослава.
Тож актуалізація історії Спаса означає також повернення до українського публічного простору князів, династій і політичних центрів, без яких наше уявлення про Русь залишається неповним.
Спочатку Спас поїхав до Софії
Книжка виникла не сама по собі.
Їй передувала велика виставкова й дослідницька робота Національного заповідника «Чернігів стародавній».
Першим ключовим етапом стала виставка «Спас Чернігівський у Софії Київській», що відкрилася 25 серпня 2025 року й працювала до 20 квітня 2026-го.
Сам вибір місця був частиною концепції.
Спас представили в Софії — фактично організувавши прямий діалог між двома найдавнішими соборами України.
Так історія Чернігова переставала існувати окремо від історії Києва, а обидві пам’ятки опинялися в одному культурному й державному просторі.
Для Спаса це була перша публічна презентація такого масштабу.
Проєкт став можливим завдяки об’єднанню трьох українських культурних інституцій — Національного заповідника «Чернігів стародавній», Національного заповідника «Софія Київська» та Музею Шереметьєвих.
До експозиції увійшли пов’язані зі Спасом та князями артефакти, зокрема музейні предмети, які раніше не були доступні широкій аудиторії.
Генеральна директорка Національного заповідника «Чернігів стародавній», кандидатка історичних наук Наталія Реброва згадує особливу роль генеральної директорки Національного заповідника «Софія Київська» Нелі Куковальської та команди Софії, без підтримки яких цей діалог двох пам’яток не відбувся б.
Олексій Шереметьєв надав для виставки необхідні артефакти з Музею Шереметьєвих, завдяки яким історію Чернігова можна було показати через автентичні речі й переконливо продемонструвати роль міста у політичних та культурних процесах Середньовіччя.
Художню мову проєкту формував заслужений художник України Володимир Таран, який шукав окреме рішення для кожної теми та кожного предмета.
Повернути собор у культурний простір
Для Наталії Ребрової всі ці кроки мають ще один важливий контекст.
Понад 30 років Спас перебував у користуванні релігійної громади московського патріархату. Після того як собор перестав перебувати в користуванні цієї громади, постало значно ширше завдання: повернути саму пам’ятку та її творців у культурний і державний простір України та світу.
Зробити Спас і його князів-фундаторів такою самою природною частиною української історичної свідомості, якими вже стали Софія Київська та Ярослав Мудрий.
Реброва формулює цю ідею просто: «Софія та Спас — це два крила нашої першої державності».
Софія давно є одним із головних символів України та міжнародно впізнаваною пам’яткою.
Спас, попри свій вік і значення, значно довше залишався в її тіні.
Виставка у Софії стала способом цю дистанцію скоротити.
«Антиквар» №142: ще один етап великої розмови
Виставковий проєкт майже одразу отримав продовження у видавничому форматі.
Окремим етапом став №142 журналу «Антиквар», присвячений Спасу Чернігівському.
Якщо виставка давала можливість побачити поруч архітектуру, музейні речі й князівські артефакти, журнал дозволив розгорнути навколо них ширший історичний і дослідницький контекст.
Історія собору, Чернігівської землі, князів, археології, пам’яток та сучасного переосмислення спадщини почала складатися в цілісну розповідь про місце Чернігова в історії Русі.
Тож альбом-монографія виростав не з одного виставкового проєкту.
Спочатку була виставка в Софії — можливість зібрати й показати.
Потім тематичний номер «Антиквара» — можливість пояснити, розгорнути теми й зафіксувати їх у медійному просторі.
Наступним кроком стало повернення цієї історії безпосередньо до самого Спаса.
«Код 990»: повернення додому
29 травня 2026 року у Спасі відкрився виставковий проєкт «Спас Чернігівський: код 990», присвячений 990-річчю першої літописної згадки про собор.
Виставка триватиме до 9 листопада 2026 року.
Якщо перший проєкт виводив Спас до Софії Київської й через неї — у загальноукраїнський контекст, то «Код 990» повернув цю історію додому.
Але вже інакше прочитану.
29 травня на відкритті виставки третій Президент України Віктор Ющенко сказав: «Чернігів допомагає дати відповідь на запитання: хто ми є?»
Для Наталії Ребрової ця фраза точно описує і сам задум проєкту.
990-річчя стало не стільки датою для урочистого підсумку, скільки точкою нового старту.
У Заповіднику говорять про «Шлях Спаса до Міленіуму» — десятирічний період 2026–2036 років, який має привести до тисячоліття собору.
Саме в цій перспективі виник і альбом-монографія.
Виставка може тривати кілька місяців. Книжка здатна зберегти результат значно довше.
Вона збирає в одному просторі історичні дослідження, артефакти, архітектурні матеріали, літописні згадки, сфрагістику, фотографії та візуальні рішення двох виставок.
Що саме нового зроблено в книзі
Альбом-монографія має 208 сторінок, вийшов українською та англійською мовами накладом 700 примірників.
Керівниця проєкту — Наталія Реброва, кандидатка історичних наук.
Упорядниця та наукова редакторка — Інна Непотенко, кандидатка історичних наук.
Авторами текстів стали Олег Однороженко, доктор історичних наук, Олена Черненко, кандидатка історичних наук, Олег Васюта та Юрій Ситий.
Переклад англійською здійснив Андрій Острянко, кандидат історичних наук.
Українські та англійські тексти редагували Інна Непотенко та Андрій Острянко.
Це принципово не традиційна хронологічна біографія храму.
Історію Спаса вибудувано через ключові смислові блоки: собор як символ державності й поширення християнства, як князівський пантеон, як архітектурний феномен і як одна з головних історичних візитівок Чернігова.
Уперше в одному виданні зібрано й систематизовано відомості про всіх князів, похованих у Спасі.
Це особливо важливо ще й тому, що багато з них були не лише чернігівськими, а й київськими князями. Їхні біографії дають змогу побачити реальну мобільність влади та взаємопов’язаність політичних центрів Русі.
Поруч представлені збережені артефакти, пов’язані з цими постатями.
У книзі також зібрано повний корпус літописних згадок про Спас часів Русі.
Окрему увагу приділено історичній термінології. Поняття не просто вживаються — вони супроводжуються поясненням і науковою аргументацією.
У випадку з історією Русі це особливо важливо, адже назви, поняття і способи опису минулого століттями були частиною не лише академічної, а й політичної боротьби.
Книга також об’єднала результати двох виставок і ввела у спільний контекст рідкісні музейні артефакти, частина яких до цього не експонувалася.
Князівські печатки як документи держави
Один із найвиразніших пластів альбому — сфрагістика.
Князівські печатки займають тут особливе місце.
Для Олександра Алфьорова, який багато років досліджує сфрагістичні пам’ятки, це не декоративні музейні предмети.
Він називає їх «юридичними підписами нашої суверенності, завіреними тисячоліття тому».
Печатка супроводжувала документ, засвідчувала волю князя, була інструментом влади, управління й дипломатії.
Тому невеликий свинцевий відбиток може сьогодні розповісти про політичну традицію не менш переконливо, ніж монументальний собор.
З однією з таких пам’яток пов’язаний і окремий дослідницький експеримент.
У 2025 році Олександр Алфьоров разом з іконописцем Андрієм Комарницьким здійснили наукову реконструкцію втраченого образу храмової ікони Спаса початку XI століття.
Джерелом стало мініатюрне зображення на печатці чернігівського єпископа Антонія XII століття, атрибутованій Алфьоровим.
Так маленьке сфрагістичне зображення стало підставою для спроби відновити образ, який існував у просторі собору майже тисячу років тому.
Це дуже точна метафора всієї роботи зі Спасом: історію доводиться збирати з того, що пережило час.
Англійська версія як частина деколонізації
Двомовність видання — не додаткова сервісна опція і не просто спосіб зробити красиву книжку доступною іноземним гостям.
Команда прямо пов’язує її з деколонізацією східноєвропейської медієвістики.
Історія Русі надто довго потрапляла до міжнародного наукового та культурного обігу через російську історіографію, її термінологію та систему координат.
Тому завдання полягало не тільки в тому, щоб дослідити Спас українською, а й у тому, щоб українська дослідницька позиція могла без посередників працювати в англомовному просторі.
Саме тому переклад виконував професійний історик Андрій Острянко.
Ідеться не лише про мовну точність, а й про коректне відтворення понять, назв, політичних реалій та історичної логіки.
Таким чином англомовна версія повертає Чернігів — один із великих політичних центрів Європи XI–XII століть — у той історико-культурний контекст, до якого він належав.
І водночас вводить у міжнародний обіг концептуальні висновки, сформульовані українськими дослідниками.
Як виглядає книжка про тисячоліття
Не менш важливо було знайти для великого масиву матеріалу відповідну візуальну форму.
Дизайн альбому створив Володимир Таран, заслужений художник України.
Двомовність стала не проблемою, яку треба було якось розмістити на сторінці, а основою всієї конструкції книги.
Полоса набору поділена горизонтально на два рівноцінні блоки.
Український та англійський тексти існують паралельно, а горизонтальна вісь організовує всю сторінку: текст, колонцифри, фотографії, плани та зображення артефактів.
Так вдалося уникнути відчуття, ніби під однією обкладинкою механічно з’єднали дві різні книги.
Особлива історія — сама обкладинка.
Сучасний вигляд собору Таран свідомо не зробив головним образом.
Спас багато разів змінювався, і пізніші архітектурні нашарування значною мірою приховали його первісний вигляд.
Фото макета також не давало потрібної концентрації образу.
У результаті на обкладинці з’явився зондаж із декоруванням плінфою, характерним саме для Спаса Чернігівського.
Не реконструкція. Не стилізація. Не красивий краєвид.
Справжній матеріал храму.
Володимир Таран визначає сенс цього рішення трьома словами: «Справжність, непідробність, унікальність».
Хрест додає ще один вимір — пам’яті про первісне сакральне призначення споруди.
А далі книга поступово розгортає часові шари: макет Спаса з’являється на повному розвороті, сучасний вигляд собору — на фронтиспісі.
Заново побачити те, що було поруч усе життя
Сам Таран згадує, що робота над проєктом змінила і його власне ставлення до Спаса.
У юності Борисоглібський собор здавався йому значно «справжнішим», виразніше пов’язаним із добою Русі. Спас натомість сприймався майже іграшковим.
Робота над виставками «Спас Чернігівський у Софії Київській» та «Спас Чернігівський: код 990», а згодом глибоке занурення в тексти альбому змінили цю оптику.
За знайомою пам’яткою відкрився масштаб Чернігівського князівства.
І тут, мабуть, є ще одна важлива мета всього проєкту: зробити з читачем приблизно те саме.
Не просто повідомити нові факти.
Змусити заново подивитися на те, що начебто давно відоме.
Коли меценатство починається з особистого відкриття
Видання стало можливим завдяки підтримці шести чернігівських підприємців і благодійників.
Олександр Суворов — засновник компанії PET Technologies, що виробляє обладнання власної розробки, автор книг «Система Щастя», «Мистецтво не їсти», «Відпусти ручку», «Особистий бренд».
Ігор Рудницький — заслужений будівельник України, власник готельно-ресторанного комплексу RIVERSIDE.
Владислав Стамбурський — засновник і керівник компанії «ВІВАТ Трейдінг».
Сергій Шахрайчук — засновник і голова спостережної ради ТОВ «Основа», підприємець, МВА.
Юрій Синиця — засновник COLLAR Company, президент ФК «Чернігів».
Костянтин Макаров — засновник SendPulse.
Для виставкових проєктів особливо важливою стала участь Олександра Суворова, який фінансово підтримав представлення Спаса і в Софії, і в Чернігові.
Його особиста історія знайомства з пам’яткою, мабуть, найкраще пояснює, навіщо взагалі потрібна така велика робота.
Суворов майже все життя прожив у Чернігові.
І при цьому зізнається: до виставкових проєктів не знав і десятої частини того, що згодом відкрив для себе у Спасі.
Побачивши в Софії давні речі, пов’язані з його містом, предмети, яким близько тисячі років, він описав це переживання словом «ініціація».
Виявилося, що для зустрічі з великою стародавньою культурою не обов’язково їхати в Індію, Тибет чи Мексику.
Вона є вдома.
Але її потрібно вміти відкрити.
«Якщо ми розуміємо нашу історію — ми розуміємо наше майбутнє», — говорить Суворов.
Для нього підтримка Спаса стала не просто благодійним внеском, а особистою місією.
Хто створив альбом
За 208 сторінками видання стоїть велика команда.
Наталія Реброва, кандидатка історичних наук, — керівниця проєкту.
Інна Непотенко, кандидатка історичних наук, — упорядниця, наукова редакторка та редакторка українських і англійських текстів.
Автори досліджень: Олег Однороженко — доктор історичних наук; Олена Черненко — кандидатка історичних наук; Олег Васюта; Юрій Ситий.
Андрій Острянко, кандидат історичних наук, здійснив англійський переклад і разом з Інною Непотенко працював над редагуванням двомовного тексту.
Володимир Таран, заслужений художник України, створив дизайн видання.
Підготовку до друку здійснила Катерина Землянська.
Фотографії для альбому зробили Валентин Бобир, Віктор Кошмал та Олександр Арендар.
Видавець — Видавничий дім «Антиквар».
Альбом віддрукований у друкарні ТОВ «Вістка» накладом 700 примірників.
Це важливо перелічити не лише як вихідні дані.
Бо сам проєкт виник на перетині кількох професійних середовищ: істориків, музейників, видавців, дизайнерів, фотографів, колекціонерів і благодійників.
Саме так тимчасова виставка поступово перетворилася на довгу культурну програму.
Десять років до тисячоліття
2026 рік у цій історії — не фінал.
Навпаки, це початок нового відліку.
До 2036 року, коли Спас Чернігівський відзначатиме тисячоліття, залишається десять років.
Виставка в Софії поставила поруч два найдавніші собори й повернула Чернігів у загальну розмову про Русь.
№142 журналу «Антиквар» розгорнув навколо пам’ятки ширший історичний та дослідницький контекст.
«Спас Чернігівський: код 990» повернув цю історію безпосередньо у простір самого храму.
Альбом-монографія зібрав накопичене знання в одному виданні й зробив його доступним українською та англійською мовами.
Попереду — значно складніше завдання.
За наступне десятиліття Спас має перейти ще одну межу: від пам’ятки, справжній масштаб якої добре знають історики та музейники, до одного з упізнаваних символів української тисячолітньої історії.
Бо Спас Чернігівський — це не локальна примітка до історії Русі.
Через його стіни, князівські поховання, літописні свідчення, печатки, архітектуру і людей, які його створили, можна побачити зовсім іншу мапу Середньовіччя.
Мапу, на якій Чернігів був не периферією Києва, а одним із центрів політичної сили.
І саме це, зрештою, робить нова книга.
Повертає Спас на історичну мапу Русі — туди, де він від самого початку посідав одне з ключових місць.
Про видання
Назва: «Спас Чернігівський: у координатах Русі / The Saviour Cathedral in Chernihiv: Within the Coordinates of Rus»
Формат: Альбом-монографія. Київ: Видавничий дім «Антиквар», 2026. 208 сторінок.
Керівниця проєкту: Наталія Реброва, кандидатка історичних наук
Упорядниця та наукова редакторка: Інна Непотенко, кандидатка історичних наук
Автори: Олег Однороженко, Олена Черненко, Олег Васюта, Юрій Ситий
Переклад англійською: Андрій Острянко, кандидат історичних наук
Редагування українською та англійською: Інна Непотенко, Андрій Острянко
Дизайн: Володимир Таран, заслужений художник України
Підготовка до друку: Катерина Землянська
Фотографії: Валентин Бобир, Віктор Кошмал, Олександр Арендар
Видавець: Видавничий дім «Антиквар»
Друк: ТОВ «Вістка»
Наклад: 700 примірників