Тоталітарна казка: Діалог Аксініна зі Свіфтом

Автори – Юрій Гіттік, Марія Щур

У 1696-му році 29-річний молодий автор Джонатан Свіфт почав працювати над сатиричним памфлетом «Казка бочки», що вийшов друком анонімно лише у 1704 році – за 22 роки до «Мандрів Гуллівера».

Майже через триста років, у 1978-му, 29-річний львівський художник-графік Олександр Аксінін створив два офорти – вільну інтерпретацію кількох епізодів саме з «Казки бочки», у складі графічної серії «Королівство абсурдів Джонатана Свіфта».

Ці два аркуші – «Концерт чиновників» і «Роза вітрів» – вирізняються серед інших аркушів серії саркастичною інтонацією та завуальованою критикою державної системи – поглядом, властивим як Свіфту (особливо в памфлеті), так і Аксініну. Саме їхній прихований спосіб звертання до гострих тем, неприпустимих для відкритої критики, влучно передається висловом «казка бочки», що означає безглузду балаканину, яка відвертає увагу.

Зазвичай Аксінін надписував назви аркушів серій безпосередньо на відбитках, однак для цих двох офортів їх вдалося встановити лише за його щоденниковими записами. Більше того, він ніде не згадував «Казку бочки», тому вважалося, що його серія «Королівство абсурдів Джонатана Свіфта» ґрунтується виключно на «Мандрах Гуллівера», тим більше що назви кількох аркушів безпосередньо відсилають до цієї книги. Можливо, саме таким чином художник хотів приховати свій «памфлетний» сарказм – особливо щодо тоталітарної системи його часів. Пряме звернення до «Мандрів Гуллівера» – загальновизнаного в СРСР зарубіжного класичного твору – слугувало своєрідною «ширмою» для сатиричного зображення абсурду, що виходило за межі радянських мистецьких канонів.

У кожному з описів до аркушів «Концерт чиновників» і «Роза вітрів» пропонується можлива інтерпретація у контексті твору «Казка бочки». Таке осмислення лише підкреслює принципову відкритість до множинного прочитання цих офортів – візуально багатошарових і семантично насичених творів.

Концерт чиновників. 7-й аркуш серії “Королівство Абсурдів Джонатана Свіфта”

Аркуш 7 «Концерт чиновників» дотепно відображає епізод з книги Джонатана Свіфта «Казка бочки» (Розділ I, Вступ). У цьому фрагменті Свіфт сатирично порушує проблему честолюбної людини, яка прагне змусити натовп слухати себе й задля цього «мусить з усіх сил тиснути, штовхатися, проштовхуватися, дертися вгору – доти, поки йому не вдасться бодай трохи піднестися над юрбою» ¹.

Свіфт називає традиційний спосіб розв’язання цієї проблеми, до якого здавна вдавалися філософи, – зводити особливі споруди. Зауважуючи, що високі конструкції замки «часто виявляються недосяжними для зору й завжди – для слуху», він докладно розглядає алегоричне використання драбини, кафедри та театральних підмостків як спеціальних дерев’яних споруд для ораторів. Цей центральний мотив Свіфт акцентує іронічним епіграфом до розділу  – латинською фразою з «Енеїди» Вергілія: «Evadere ad auras – hoc opus, hic labor est» («Піднятися до неба – ось завдання, ось справжня праця»).

Аксінін пропонує парадоксальне вирішення цієї проблеми: замість того, щоб підносити оратора над юрбою, він підносить очі й вуха самих людей. Саме це й зображено в офорті: очі всіх індивідів, символічно представлених рибами, буквально витягуються з очниць і вгорі збираються разом – у зіницю «спільного ока». Очі мальків, які щойно вилуплюються з ікринок на дні, одразу ж так само відокремлюються і, мов повітряні кульки, спливають угору, де теж зливаються в «загальну» зіницю.
Поодинокі непокірні очі просто відриваються й падають донизу – зображені як бунтарі, що ніби сурмлять у лійки, закликаючи до боротьби. Райдужку «спільного ока» обрамляють дві смуги-аркади: в їхніх прольотах зібрані докупи вуха, так само відокремлені від індивідів.

Таке аксінінське вирішення – альтернативне “піднесення” зору і слуху – робить високі споруди доступними натовпу.

Доповнюючи провідну тему людського відчуття, поряд з образами зору й слуху представлені також три інші з п’яти базових чуттів. Смак позначено язиками, зображеними у вигляді луски на рибі праворуч; нюх виражено носами, розміщеними в отворах фортечних мурів обабіч. Дотик передано у вигляді своєрідної щетини гіпертрофованих плавників риб – їхню тактильну чутливість візуально підкреслено дзвіночками на кінцях. Оскільки ці три відчуття менш соціально значущі, ніж зір і слух, вони не «узагальнені»: їхні органи не підносяться і залишаються локалізованими².

Аксінін метафорично зображує суспільство, позбавлене індивідуального зору й слуху – а отже, й здатності до самостійного сприйняття. Цей образ стає виразною алегорією тоталітарного режиму, зокрема характерного для радянської «застійної» доби 1970-х років. Саме тому в назві офорта згадуються чиновники як гротескна персоніфікація покірної маси такого ладу – безлика деталь державної машини. Сатиричний ефект цієї метафори підсилює одна з конотацій багатозначної символіки риби – байдужість. Ще одна можлива асоціація – чиновники почуваються в бюрократичній системі, як риба у воді. 

Мотив «усевидячого ока», підсилений образом «усечуючого вуха», виступає також прихованою метафорою стеження й контролю в тоталітарній державі – теми, особливо актуальні для радянського режиму³.

Продовжуючи – й водночас акцентуючи – тему чиновництва таким несподіваним чином, Аксінін вводить не одразу помітне посилання на епізод із опису життя на летючому острові Лапута (Частина 3, Розділ 2 «Мандрів Гуллівера»), в якому згадується тригодинний оглушливий концерт короля в супроводі чиновників і придворних.

Візуально це передано у вигляді своєрідної концертної зали: луска на рибі ліворуч утворює ряди крісел, на яких розміщені чиновники з музичними інструментами – трубами та дзвіночками.

Зображення зручних стільців із стьобаними спинками перегукується з описом «м’якого, подушками обкладеного, сидіння для відпочинку», згаданого в тому ж епізоді «Казки бочки».

Візуальні асоціації за мотивами книг Дж. Свіфта Аксінін вибудовує в особливу композицію – «зіницю Босха», за назвою офорта, створеного кількома місяцями раніше⁴. Саме ця невелика робота стала основою для більш виразного Аркуша 7, у якому багато її елементів було переосмислено в контексті (та дусі) свіфтівської сатири. Важливо зазначити, що «зіниця Босха» – не лише конкретний образ, використаний у цих двох офортах, а й повторювана композиційна структура, характерна для низки робіт 1977–1978 років. Її основою є півколо райдужної оболонки з радіальними смугами та отвір зіниці, показані збоку («в профіль»). Цей елемент завжди розташовується у верхній частині круглої форми, разом із якою утворює стилізоване очне яблуко. Візуальним джерелом для такого мотиву послужила картина Ієроніма Босха «Сім смертних гріхів і Чотири останні речі», де представлено аналогічний, але фронтальний образ ока Бога.

Ступінь графічного опрацювання «зіниці Босха» варіюється в різних офортах – від схематичних контурів до деталізованого зображення⁵. Багатократне повторення та варіативність цього образу свідчать про його важливість у творчості Аксініна не лише як відмінного візуального елемента, а й символу особливого способу бачення, який значною мірою сформувався саме на основі творчості Босха. Підхід Аксініна пов’язаний не стільки з візуальною парафразою робіт Босха, скільки з «оптикою» близького йому художника, здатного цілісно уявляти багатошарову картину і водночас наповнювати її безліччю значущих подробиць та найдрібніших деталей. Не менш важливо, що Босх тонко помічав вади людської природи й суспільства, сатирично – іноді фантасмагорично – відтворюючи їх у своїх творах. Характерно, що око Бога він помістив саме в центр картини, присвяченої семи смертним гріхам. Тож у Аксініна «зіниця Босха» стає не лише композиційною схемою, а й ідіомою критичного сприйняття та іронічного, а іноді й гротескного зображення світу – знаком його візуального діалогу з Босхом. Після 1978 року Аксінін уже не звертався до цього образу безпосередньо, але сформоване тоді «босхівське» художнє бачення залишилось важливою частиною його образного мислення та візуальної семантики.

Роза вітрів. Аркуш 8 серії «Королівство Абсурдів Джонатана Свіфта»

Аркуш 8 «Роза вітрів»⁶ вільно інтерпретує епізод із книги Дж. Свіфта «Казка бочки» (розділ VIII), у якому сатирично описано вигадану секту еолістів, назва якої відсилає до Еола – повелителя вітрів у давньогрецькій міфології. Згідно їхнього вчення, саме вітер є головною силою всього сущого. Еолісти стверджували, що «людина приносить із собою у світ особливу часточку або зернину вітру». В офорті ці дещиці зображені у вигляді кульок, характерних для візуальної «тканини» Аксініна: тут вони слугують не лише основою фонового простору, а й головним композиційним елементом.

Художник парадоксально використовує мотив вітру в контексті важливої для нього теми пізнання й передачі знань⁷. Таке несподіване рішення спирається на вченні еолістів, згідно з яким усяке знання, як і все суще, складається з вітру як першооснови. Це основне положення вони доводили за допомогою силогізму: “слова – лише вітер; знання ж – ніщо інше, як слова; отже, знання – це ніщо інше, як вітер”.

Офорт зображає навчання у секті еолістів як поетапний процес: від збирання дещиць вітру до їх збереження й переробки в знання та подальшого його поширення.

Крупинки вітру наче виловлюються з неба спеціальними сітками-сачками, схожими на роззявлені роти – подекуди з висунутими язиками. Так художник буквально ілюструє сцену зібрання жерців-еолістів, «що стоять проти вихору з широко роззявленими ротами». Сачки вбудовані в особливу спіралеподібну «фортецю», де накопичуються впіймані частинки вітру.

Її форма виразно нагадує стилізовану завитку внутрішнього вуха (кохлею)⁸ – таким чином Аксінін продовжує мотив органів чуття, розпочатий у попередньому аркуші «Концерт чиновників».

Зовнішня частина стіни «фортеці» розділена на три яруси: верхній з підвішеними дзвіночками та два нижніх, оздоблених аркадами. Саме в нішах аркад здійснюється подальша обробка та передача знань.

У верхньому аркадному ярусі більшість зібраних часточок вітру-знання ритуально вдосконалюються – їх перетирають в ступках, що надає процесу пародійного відтінку завдяки асоціації з ідіомою «товкти воду в ступі». Решту крупинок дбайливо зберігають: кожну насаджують на окрему паличку і, зібрані разом у горщиках, вони нагадують квіти у вазонах. Ці своєрідні «посудини знання» розставлені, немов у бібліотеці, на поличках обабіч «фортеці».

Ступки, вже без товкачів, опускаються в нижній ярус, де «оброблене» знання насипається безпосередньо на ряди язиків, які й озвучують його учням. Як органи мовлення, язики символізують артикуляцію й поширення знань, а також виступають омонімічним знаком мови як засобу комунікації⁹. Пташка на одному з язиків ліворуч, що скльовує крихту знання, – виразна деталь, яка з притаманною аксінінською іронією обігрує мотив живого засвоєння нібито великої істини.

Деякі з язиків прибиті цвяхами – пронизлива метафора цензури й придушення свободи слова, характерні для радянської «застійної» епохи 1970-х років. Цей промовистий образ продовжує тему тоталітарного режиму – одного з основних мотивів попереднього аркуша серії «Концерт чиновників». У такому контексті невелика альтернативна «завитка» праворуч, що ніби виростає з існуючої системи, може асоціюватися з інакодумством та прихованою внутрішньою опозицією. Її зображено підкреслено інакшою: суцільною (не складеною з планок), з ручкою єдиного сачка, вкритою колючками – натяк на «тернистий шлях» незгодних. Театральна маска на стіні символізує чи то вимушену конспіративність, чи то трагічність їхнього становища.  Доповнюючи цей мотив, два окремі язики праворуч є своєрідною «самоцитатою» Аксініна: саме так він проілюстрував англійську ідіому Hold your tongue! (прикуси язика або не заперечуй) в офорті «Зміст», аркуш 6 серії «Аліса в Країні чудес». Логічним завершенням цього фрагмента стає ледь помітна фігурка жука – алюзія на «жучок» для прослуховування як знак режиму³.

Кілька виразних деталей підсилюють іронічний характер зображення «фортеці». Її стіни складені  з прямокутних планок, що нагадують клепки бочок – пряме посилання на діжки з вибитим верхнім дном, які, за текстом Свіфта, еолісти встановлюють у своїх храмах. Символічне число 12 – кількість сіток-сачків – традиційно пов’язане з уявленнями про космічний і духовний порядок. Однак ця буквально «висока» тема приземлюється саркастичними нотками: у центрі спіралі ледь помітно вирізняється образ павича – алегорія не лише найвищої краси, а й гордині чи марнославства. І нарешті, шпичаки на внутрішньому боці стін сприймаються як терни на шляху пізнання.

Фрагмент композиції ліворуч вводить мотив штормового вітру: наче буря виломила частину фортечної стіни, і пролом освітлюється спалахом блискавки. Цей образ, разом із зображенням парусника на горизонті, ймовірно відсилає до епізоду з Гомерової «Одіссеї» (Пісня 10), згаданого Свіфтом: вітри, що вирвалися з мішка Еола, збивають корабель Одіссея з курсу, і буря повертає його до берегів Еолії. Візуально пригоду Одіссея узагальнюють дві алегоричні деталі: ігровий кубик символізує випадковість і непередбачуваність долі, а вибиті планки, що утворюють місток через рів «фортеці», виступають як добрий знак повернення.

Тему вітру, що послідовно розкривається через багатошарову семантику зображення, підкреслено також динамікою оптичного сприйняття. Ритмічна організація вертикальних і діагональних світлих елементів на темному тлі (ліній і плям сачків, розташованих на різній відстані, та гірлянд овалів) підсилює відчуття вихору, заданого спіраллю «фортеці».

Літературна редакція Надії Пономаренко

Примітки

¹  Тут і далі – власний переклад тексту “Казки бочки”.

² Подібність між зором і слухом відзначається в сучасній психології, зокрема Морісом Праденом. Він розглядає п’ять людських чуттів як організованих у прогресію: від локальних «контактних відчуттів» (дотик, смак, нюх) до «дистанційних відчуттів» (зір і слух). Саме відокремленість «дистанційних» зорових і слухових відчуттів може сприяти як маніпулятивному впливу, так і духовному розвитку (цит. за: Філіп Серс. У пошуках абсолютного образу, 2011).

³ До теми стеження в тоталітарному суспільстві Аксінін уперше приховано звернувся ще в офорті Ex Libris Stanislawa D. (1976).

⁴ Офорт «Зіниця Босха» не включено до серії «Босхіана», де кожен аркуш створено як омаж до конкретної картини Босха. Водночас, його можна вважати своєрідним підсумком цієї серії: тут узагальнюється саме «оптика» Босха, а не інтерпретуються його сюжети чи мотиви.⁵ Вперше «зіниця Босха» була окреслена загальним контуром аркадної споруди у верхній частині острова Лапута в офорті Лапута–II (Аркуш 2 серії) та позначена в роботі IV Талліннська триєнале графіки. Згодом вона з’явилася як узагальнений абрис у офортах Академія в Лагадо (Аркуш 3) та Фолкнеріана В. Вітрука, а також неявно зображена в роботах Весілля в Кані (Аркуш 5 серії Босхіана) та Церемонія (Аркуш 6 серії). Пізніше саме цей мотив ліг в основу композицій однойменного офорта й цього аркуша, а згодом – і Ex Libris Н. Гнатів.

⁶ Назва «Роза вітрів» сатирично перегукується із згаданим у Свіфта вченням середньовічного алхіміка й лікаря Парацельса (якого він називає «кабалістом Бомбастом») про відповідність елементів людського тіла сторонам світу: обличчя людини він орієнтував на схід, спину – на захід, ліву руку – до північного полюса, праву – до південного. Крім того, «роза вітрів» – англійською також compass rose – перегукується з грою слів Свіфта в цьому розділі: compass означає як навігаційний прилад, так і коло вчення.

⁷ Мотив пізнання – один із наскрізних у творчості художника: він проявляється як у загальній концепції окремих офортів (наприклад, Ex Libris Ю. Гіттіка), так і в повторюваних візуальних мотивах і деталях.

⁸ Майже з анатомічною точністю зображено внутрішню будову вуха: спіраль завитки в 2,75 оберта, подовжені клітини-рецептори з характерними ядрами (позначені дзвіночками, підвішеними на цвяшках з широкими головками) в багатошаровій клітинній тканині, які в офорті представлені як багатоярусна конструкція стіни, а також овальне вікно, мотив якого повторюється в декоративних гірляндах.

⁹ «Язик» і «мова»– це омоніми в російській мові, тобто слово «язык» має обидва значення. Аксінін уперше звернувся до образу язика в офорті «Білий Кролик» (аркуш 3 серії «Аліса в Країні чудес», створеній за книгою Льюїса Керрола), де він одночасно позначає орган смаку й слугує метафорою мовної гри та комунікації. Згодом мотив прикріплених язиків знову з’являється в офорті «Зміст» (аркуш 6 тієї ж серії), про що згадується далі в тексті. Як пряме посилання на цю графічну серію, в офорті біля рядів язиків зображено маленьку фігурку Білого Кролика – одного з провідних персонажів і книги, і аксінінської серії.