«Територія свободи: Майдан»: про виставку у Музеї Шевченка

У Національному музеї Тараса Шевченка в Києві проходить виставка «Територія свободи: Майдан». Вона присвячена двом пам’ятним датам:

  • 10-ій річниці Революції Гідності та
  • 210-ій річниці від дня народження Тараса Шевченка.

Куратори виставки — Тетяна Чуйко і Дмитро Доценко — об’єднали роботи митців, які були учасниками Революції Гідності, або зверталися до її подій у своїй творчості. Виставка невелика за кількістю робіт, але дуже цікава і багата сенсами.

«Шлях — спротив»

Перша частина виставки має назву «Шлях — спротив». У цьому залі експонують роботи трьох митців: Матвія Вайсберга, Петра Бевзи та художника з псевдонімом #Sociopath.

Живописний цикл Матвія Вайсберга «Стіна» складається з 28 картин однакового розміру (45х60 см) і глядач сприймає її як єдине ціле. Художник створював цей проєкт під час Революції Гідності, упродовж 40 днів (січень-березень 2014 року).

На нечітких зображеннях «вгадуються», або й виринають із пам’яті знайомі образи, тепер — майже символи Майдану:

  • пішохідний міст на Інститутській,
  • біле мереживо дерев, вкритих інеєм, 
  • дим і полум’я,
  • ряди людей із щитами,
  • яскраві будівельні каски,
  • темні і теплі силуети людей довкола.

Тепер, коли з часу Революції Гідності пройшло 10 років, ми насамперед згадуємо трагічні події — масові розстріли людей на Майдані. Проте, дивлячись на «Стіну» Вайсберга, пригадуєш інше: красу і рішучість людей, які прийшли на Майдан, взаємну підтримку, віру у добро і справедливість. Здається, у кольорах, лініях та ритмах «Стіни» є якась магія. Тому перед «Стіною» хочеться стояти дуже довго, згадувати людей і теплу атмосферу, що була на Майдані у ті дні.

Ще один цикл робіт — «Ікони Революції» анонімного вуличного художника з псевдонімом Sociopath. Осучаснені портрети Тараса Шевченка, Лесі Українки та Івана Франка митець створив на вулиці Грушевського в лютому 2014 року і вони стали одним із символів революції.

До Революції Гідності ми часто сприймали твори поетів-класиків як щось нецікаве: старе і пафосне. Та взимку 2013-2014 їхні слова про волю, боротьбу раптом ожили: люди сприймали, відчували їх так, як написані сьогодні, про нас. Тож і графіті з портретами класиків, вдягненими як мітингувальники — у будівельну каску, з обличчям, закритим банданою чи респіратором — стали вмить дуже популярними.

Навпроти «Ікон Революції» у першому залі виставки є ще дві живописні роботи. Це «Нога долі» (2010 рік) та «Диво Аріадни» (2023 рік) Петра Бевзи. Полотна Петра Бевзи — філософські і метафоричні. «Нога долі» — про важливий крок, свідомий вибір власної складної долі. Проте цей вибір стає рятівним і визначальним для майбутнього народу. А «Диво Аріадни» — про спасіння, шлях допомоги і порятунку.

«Спосіб — жертовність»

Другий зал виставки має назву «Спосіб — жертовність». 

Тут експонують чотири роботи Олексія Белюсенка із циклу «Щоденник екстреміста». Усі роботи створені під час Революції Гідності — у грудні 2013 року, у січні та лютому 2014-го. Вони показують події, що відбувалися у ці дні, та відображають настрої людей: емоційний підйом і біль від втрат, розпач і надію.

Також у другому залі представлена робота Адрія Підлісного «Базис і надбудова». Це редімейд, робота 2023 року. Невелика скульптура Леніна у металевій кружці, накрита металевою коробкою від цигарок «Беломорканал» сприймається іронічно та водночас — з певним оптимізмом: завдяки людям, що вийшли на Майдан, ми живемо у демократичному суспільстві, наша країна у війні, проте не перетворилася на депресивний концтабір.

Це одна робота, представлена у цьому залі, — «Розп’яття» (1850 рік), малюнок сепією Тараса Шевченка. Тарас Шевченко не міг бути на Майдані у 2013-2014 роках, проте там читали його вірші, він був символом, голосом народу. За багато років до Революції Гідності Тарас Шевченко обрав той самий шлях, що і мітингувальники XXI століття: замість успішного забезпеченого життя — виклик імперії і велику ціну (здоров’ям і життям) за цей вибір.

«Мета — свобода»

Третя частина виставки — «Мета — свобода». 

Тут представлена робота Віктора Бистрякова «Реве та стогне Дніпр широкий», створена у 2014 році. Вона нагадує про те, що новий етап боротьби України проти росії, свободи проти рабської покори почався у 200-ту річницю від дня народження Тараса Шевченка. 

У третьому залі представлені два великі полотна Дмитра Доценка — «Зима, що нас змінила» (2024) та «Український ренесанс» (2022). «Зима, що нас змінила» — про розстріли людей на Майдані у лютому 2014 року. Зображення людей виглядають сучасно, реалістично, і водночас — ніби змальованими з ікон. Колючий дріт, як терновий вінок, у центрі композиції нагадує, що ці люди — сучасні мученики, які загинули за свободу. Робота «Український ренесанс» — про надію на те, що жертви революції не даремні, попереду відродження і оновлення України.

Три роботи Максима Мазура«Сажа палена» (2024), «Без назви» (знайдений об’єкт, 2024) та «Вікно» (знайдений об’єкт, 2024) — нагадують про крихкість людського життя. У пам’яті виринають останні дні лютого 2014 року, коли натовпи людей приходили на Майдан і на Європейську площу до тих місць, де проходили бої і де загинули люди. Приносили оберемки квітів, запалювали свічки, плакали… А навколо чорніли такі ж обгорілі рами, барикади, дріт від спалених шин.

У центрі третього залу — інсталяція Антона Логова «Дихання». Вона нагадує легені з великою чорною дірою всередині. Ця робота присвячена духу, що панував на Майдані у 2013-2014 роках. Метафоричні легені, хоч і прострелені, проте чисті і живі, і продовжують давати сили для боротьби.

Виставка проходитиме до 24 березня 2024 року. Адреса — м. Київ, бульвар Шевченка, 12 (музей працює з 10:00 до 18:00, понеділок та вівторок — вихідні дні).

Підготувала Лариса Лавренюк.