Наталя Холод — засновниця та керівниця агенції комунікацій «ВАРТО». Два роки тому вона відкрила для себе нове захоплення — старовинні вишиванки з різних регіонів України, і почала збирати власну колекцію. Тепер в колекції Наталі Холод понад 50 сорочок, деяким з них більше ста років. Але це — тільки початок колекціонування, вважає пані Наталя.
В інтерв’ю «Антиквару» Наталя Холод розповіла про власну колекцію, про те, як вдягалися українки багато років тому, про сакральний зміст окремих вишиванок та багато іншого.

«Вже за п’ять місяців я зрозуміла, що для цікавої колекції недостатньо самих сорочок». Про початок колекціонування
— Пані Наталю, розкажіть, будь ласка, про історію вашої колекції. З чого усе почалося, як з’явилася ідея колекціонувати вишиті сорочки?
— Мабуть, усе почалося ще у 2007-2008 роках, коли я працювала з губернатором на Черкащині і ми робили великий проєкт «Золота підкова Черкащини». Цілий рік ми їздили по усіх регіонах цього краю, спілкувалися з літніми людьми, записували старовинні приказки, фотографували об’єкти культурної спадщини… Я захопилася нашою національною культурою, але до колекції вишиванок тоді справа ще не дійшла.
У той самий час ми з майбутнім чоловіком готувалися до власного весілля. Хотіли відсвяткувати цей день якось незвично, креативно. Обговорювали різні варіанти, різні стилі… Завдяки моїй роботі потрапили на свято Івана Купала: яскраве, колоритне, з вогнищами, вінками і національними костюмами. Після нього сумнівів не залишилося: вирішили святкувати весілля в українському національному стилі. Тоді я купила свою першу вишиванку — дуже красиву, вишиту бісером. Чоловікові ми купили сорочку з білою вишивкою на білій тканині. Дружки і усі гості також прийшли у вишиванках.

Наше весілля було справді гарне. Але тепер, коли я знаю про вишиванки набагато більше, розумію, що вдягнені ми були трохи дивно, колекціонери сказали б «з різних сіл». Моя вишиванка була з Буковини, чоловікова — з Полтавщини, дружок — з якогось третього регіону…
Згодом, коли у нас вже були діти, якось ми потрапили на відомий Косівський ринок, де продають автентичні старовинні вишиванки. Я все ще не розбиралася у цій темі, але обрала собі і усім чотирьом донькам ті сорочки, які мені найбільше сподобалися.
Глибше у тему вишиванок я занурилася вже під час повномасштабної війни. Коли ми виїжджали з Києва, то у свої тривожні валізи поклали вишиванки. Ми розуміли: якщо поїдемо за кордон, братимемо участь в різних подіях, щоб відстоювати права українців. Для участі в таких заходах нам потрібні речі для ідентифікації. Звісно, вишиванки — найкращі для цього.
Вже за кордоном я почала цікавитися історією вишиванок, особливостями сорочок з різних регіонів. Купила і почала читати різні книги про це. Дивилася матеріали Музею Гончара. Далі — шукала і переглядала вишиванки на різних інтернет-майданчиках.
— Де ви шукаєте сорочки для своєї колекції?
— На різних майданчиках: від OLX до спеціальних груп, в яких спілкуються колекціонери. Також контактую з продавцями вишиванок з різних регіонів. Скажімо, знаю людину з Косівщини, яка їздить по довколишніх селах і купує старовинні вишиванки. Виходить, що зазвичай купую сорочки з других рук. Це не так цікаво, як з перших, але все одно я вже маю певну інформацію про кожну річ.
Тепер у моїй колекції більше 50-ти вишиванок і до них — інші елементи строю (національного костюму — ред.).
Спочатку я просто обирала красиві старовинні вишиванки. Планувала, що носитиму їх сама: по-сучасному, лише з поясом. Продавці пропонували мені до сорочок ще щось: то крайку, то плахту. Я відповідала — ні, колекціоную лише сорочки. Продавці казали, що усі колекціонери так починають, а потім, за років три, збирають вже повні строї. Проте їхні прогнози не справдилися, вже за п’ять місяців я зрозуміла, що для цікавої колекції недостатньо самих сорочок.
— Що таке крайки і плахти, як їх носять?
— Для більшості сучасних людей (тих, хто не колекціонує і не цікавиться вишиванками) довга старовинна вишиванка з сучасним поясом виглядає нормально, красиво. Як сукня. В такому одязі і я була на власному весіллі. Але коли «занурюєшся» в тему, розумієш, що вийти кудись у самій сорочці — ніби йти у спідньому.
Ще сто років тому одяг українців в різних регіонах дещо відрізнявся. Десь до сорочок вдягали спідниці, десь плахти, десь — і спідниці, і плахти. Плахта — це великий шматок тканого полотна з візерунком, який жінки накручували навколо себе із запахом, і зав’язували крайкою.
Крайка — це тканий пояс. В різних регіонах крайки мають різну ширину, різні кольори, візерунки. Досить дорога річ, бо для того, щоб зробити крайку, у ткацький станок треба одразу правильно закласти нитки різних кольорів, сформувати малюнок. Іноді ця робота займала до двох тижнів. І лише після неї крайку ткали.
Також є кептарики (хутряні безрукавки), фартухи-запаски, сердаки (верхній одяг, схожий на пальто). Є дуже багато різноманітних прикрас. Але прикрасами я поки що не займаюся. Тут також дуже багато деталей, нюансів, складно усе охопити.
— Як ви обираєте речі для своєї колекції? Чи часто відмовляєтеся від якихось сорочок?
— Старовинних сорочок дуже багато. У тих групах, на які я підписана, виставляють на продаж по декілька сорочок на день. Звісно, вони дорого коштують. Особливо за останні два роки дуже зросли ціни на них. Такі сорочки, які я купувала за 1 200 гривень, тепер коштують близько 10 000. Але в моїй колекції є і значно дорожчі речі. Скажімо, за $1 000.
Крім того, моя колекція вже займає багато місця — майже цілу шафу. Тож я постійно моніторю, переглядаю вишиванки, і добре, якщо з 200-300 речей оберу одну.
Спочатку, коли немає візуального досвіду, «навченого ока», — подобається усе. Далі, що більше речей ти бачиш, тримаєш у руках, то прискіпливіше ставишся до них. Деякі речі із своєї колекції, які я купила на початку колекціонування, тепер продаю, щоб замінити їх на цікавіші.
Тепер купую сорочки лише з домотканого полотна (вони старші за віком). Намагаюся купувати ті, що з вишивкою на весь рукав. Це святкові, небуденні вишиванки. Зазвичай вони добротні, красиві, в гарному стані, бо їх берегли. Святковим вишиванкам жінки приділяли більше уваги, могли вишивати таку сорочку пів року.
Буденні вишиванки продають частіше, їх більше. Це також гарні речі, бо українки намагалися виглядати красиво щодня, але на буденних сорочках менше вишивки і зазвичай вони більш зношені.
Тепер я розумію, що варто було б вибрати один регіон, і зосередитися на ньому. Частіше колекціонери саме так і роблять: хтось збирає тільки полтавські сорочки, вишиті білим по білому; хтось, навпаки, — яскраві гуцульські; хтось — городенківські… Але поки що мені дуже складно визначитися у цьому, бо кожен регіон неймовірно красивий і цікавий по-своєму. Тож у мене є сорочки з рівненського Полісся, Покуття, з Косова, Верховини, з Городенківського та Коломийського району…
«Історія сорочки така ж важлива, як і сама сорочка». Про цінність експонатів
— Розкажіть про якісь цікаві експонати з вашої колекції.
— У мене є п’ять вишиванок різних років від однієї родини. За ними можна простежити, як змінювалася мода, традиції і навіть життя родини.
Як не дивно, але ці речі я купила на сайті OLX.ua. Звісно, OLX — не те місце, де можна купувати найкращі вишиванки для колекції, але іноді і там трапляються перлинки. Якось я зайшла на цей сайт, переглядала старовинні вишиванки, і у одного продавця побачила трохи дивні фото (розмиті, неякісні, не такі, як у професійних продавців) та оголошення — «Продаю родову скриню з вишиванками».
Я зателефонувала продавцю. Виявилося, що цей чоловік продає речі зі скрині своєї прабабусі, родина зберегла у ній 45 вишиванок. Регіон — рівненське Полісся. У бабусиній сім’ї було 13 дітей. Більшість з них — дівчата, і усі вони вишивали. Я спитала у власника сорочок: «Чому ви продаєте їх? Це ж спадок вашої бабусі». Чоловік пояснив мені, що не має можливості стежити за вишиванками: раз на рік сім’я приїжджає в бабусину хату, вишиванки виймають, провітрюють, але бачать, як рік за роком вони трухлявіють… Крім того, через продаж вишиванок він хотів би продовжити пам’ять про свою бабусю. Тож вишиванки продавав тільки колекціонерам, не продавав усі речі в одні руки, і віддавав їх разом з історією про бабусю.

Власницю скрині звали Федора. На фото вона та її чоловік — Левчук Талимон Якович. Село Кричильськ, Сарненський район Рівненської області. У цьому селі вони жили ще з часів Богдана Хмельницького.
Я купила там п’ять сорочок різних років. Найстаріші вишиванки з тих, які я купила, ще ткані: навіть сама вишивка виткана, а не вишита рукою (у рівненському Поліссі були такі традиції). Наступна — з архаїчними візерунками у вишивці, далі — з квітами (очевидно, з’явилася мода на це), а далі — брокарівська вишивка з трояндами. За сорочками також видно як змінювалося життя родини: дуже стара сорочка — найбільше зношена, уся в заплатках, але саме цим дуже цікава: видно, як довго носили її, до старої тканини пришивали свіжі латки.
Усі сорочки були занедбані, але ми привели їх до гарного вигляду. До цих вишиванок я змогла купити крайки і декілька спідничок, іноді вдягаю у ці строї своїх трьох старших доньок.
Для колекціонерів історія сорочки така ж важлива, як і сама сорочка. Добре, коли ти хоча б знаєш з якого вона регіону, з якого села. Я спілкуюся з продавцями вишиванок, які купують їх з перших рук. Часто кажу, що готова більше заплатити за сорочку, якщо вони запишуть коротке інтерв’ю з тими людьми, у яких взяли цю сорочку. Але продавці не хочуть цим займатися. На жаль, ті люди, які купують і перепродають сорочки, здебільшого ставляться до цього як до бізнесу. Таких покупців, як я, у них багато, і заморочуватися історією їм нецікаво.
— Як треба зберігати сорочки, щоб забезпечити їм довголіття?
— Я зберігаю вишиванки у великих пластикових контейнерах. До речей кладу засоби від молі, від жучків. Контейнери закриваю і тримаю їх у дерев’яній шафі, куди не потрапляє світло. Досить часто перебираю речі, дивлюся, чи немає цвілі, молі абощо. Так само зберігають вишиванки більшість колекціонерів.
Як тільки річ потрапляє до мене, я перу її з оцтом, щоб вивести цвіль та позбутися інших проблеми, які можуть бути. Якщо це річ з вовни —- наприклад, крайка, плахта, — кладу її на три доби у морозильну камеру, щоб знищити личинки комах. Часто до мене потрапляють занедбані речі, тож окрім прання, треба привести їх до ладу, до гарного вигляду. Дуже люблю, коли вдається відновити сорочку, дати їй нове життя.
Багато речей, які є у мене в колекції, мають історичну і наукову цінність. Їх треба зберегти якнайдовше — саме цю тканину, з цими малюнками і кольорами. Тому часто одягати старовинні вишиванки не варто. Перш ніж вдягти кудись таку річ, я добре обмірковую, зважую.
Тепер модно різати старі вишиванки і осучаснювати їх. Це роблять навіть деякі дизайнери одягу. Раніше я не розуміла, чому колекціонери ненавидять таке… Та насправді у давніх сорочках важлива не лише вишивка, а й багато інших нюансів. Скажімо, крій сорочки може вказати, з якого вона регіону, і навіть може мати сакральний зміст.
Наприклад, є «додільна сорочка», зшита з одного шматка полотна зверху донизу, без поперечних швів, перетинів. Для такої сорочки треба було виткати цілісний великий шматок полотна. Такі сорочки вдягали на весілля і в таких сорочках ховали померлих (часто це була одна і та сама сорочка). Люди вважали, що додільна сорочка захищає життєву енергію жінки. Додільну сорочку берегли. Іноді вдягали її, коли жінка хворіла.
Більшість сорочок — це «сорочки з підточкою». Вони мають верхню і нижню частину. Часто нижня частина була з іншої тканини: вона бруднилася і зношувалася швидше, тому низ відпорювали і пришивали новий. Довгий час люди не носили нижньої білизни, тож завдяки багатошаровості одягу жінки зігрівалися у холодну пору року, а під час місячних забезпечували собі певну гігієну.
Вишивку вважали оберегом. Тому зазвичай сорочка вишита внизу (на подолі), на рукавах (біля зап’ястя) і зверху — на грудях і навколо шиї. Вишивка закривала людину, щоб у її душу не заходили злі духи: ні через виріз зверху, ні знизу, ані через рукави. Тому старовинні вишиванки дуже цікаво розглядати: розуміти, як їх носили, чому були ті чи інші фасони. Коли люди починають осучаснювати старовинні вишиванки, зрізати вишивку, ми втрачаємо першоджерела: втрачаємо можливість розуміти, яким був одяг українців, і який зміст був закладений у ньому.
— У орнаменті вишивки також є сакральний зміст?
— У автентичній вишивці є багато давніх старослов’янських символів. Але одяг завжди мав ще й іншу складову — моди, смаку. Не в кожну вишивку закладали той сакральний зміст, який ми намагаємося знайти. Іноді троянда — це просто троянда, а символ берегині вишитий тому, що він подобався тій жінці, яка вишивала сорочку.
Мабуть, в деяких вишиванках закладений сакральний зміст, в деяких — ні. Не усі жінки бралися за вишивку з думкою про обереги, символи. Часто просто хотіли мати красивий одяг, виглядати не гірше за сусідку.
Тепер ми іноді дивуємося: як в українок було так багато святкових вишиванок? Та жінки хотіли гарно виглядати і сто років тому. Були жінки, що не ходили в церкву на два великі свята у тій самій сорочці: на Великдень мали одну, а до Різдва вишивали собі іншу.
Дівчина на виданні з не дуже багатої родини мала близько 12 вишиванок, з багатшої — 24 сорочки. Тому дівчата старалися, з юного віку починали готувати собі придане.
«Я людина бізнесу, але щодо колекції у мене вмикаються інші емоції». Про майбутнє колекції
— Яка мета вашого колекціонування? Що буде з колекцією у майбутньому?
— Коли ми приїхали до Словенії, почали виходити на мітинги разом з іншими українцями. На такі події люди вдягають вишиванки, і я помітила, що зазвичай вони у «брокарівському» стилі — з трояндочками, маками тощо. Дуже мало традиційної вишивки з старовинною символікою, мало українців знають і розуміють природу наших вишиванок. Проте я бачу, що людям подобається автентичний одяг, ця тема цікавить багатьох. Тож я почала пропагувати її: ми з доньками вдягаємося на такі заходи у старовинні строї, я вдягаю у старовинні вишиванки своїх друзів, робимо фотосесії…
Поки що ми живемо в Любляні, у Словенії, і моя колекція за кордоном разом з нами. Але це — тимчасова історія. Згодом, однозначно, колекція буде в Україні. В Україні у мене бізнес, дім.
Мої чотири доньки часто запитують, навіщо мені стільки вишиванок. Поки що вони не мають великого інтересу до колекції, не бачать її цінності. Навіть на День народження подарували мені манекен, щоб я не мучила їх примірками. Тож тепер, коли приїжджає нова сорочка, я перу її, приводжу до ладу, а далі вдягаю на манекен, підбираю до неї інші речі, складаю цілісний стрій. Можу цілий вечір сидіти і розглядати вишиванку, милуватися цим мистецтвом.


Якось доньки запитали мене: «Мам, якби за твою колекцію дали якусь велику суму, ти б її продала?». Я замислилася і зрозуміла, що найважливішим було б для мене — кому продати і для чого. Я людина бізнесу, але щодо колекції у мене вмикаються зовсім інші емоції. У ній я бачу не гроші, а щось інше — спадок, унікальність… І якщо її передавати, головне питання — в чиї руки потраплять ці речі, що з ними буде далі. Тож не кожній людині я могла би ці речі продати.
Тепер, щонайменше, я хотіла би якісно відзняти, сфотографувати усі свої сорочки. Це дуже важливо для збереження історії. Крім того, є багато майстрів, які відновлюють старовинні вишиванки за фото. І роблять це дуже красиво.
Також я хотіла б робити виставки речей із своєї колекції. 22 травня у Любляні я долучилася до події «Вишиванка — код нації» до міжнародного дня вишиванки. На виставці ми показали декілька строїв з різних регіонів, щоб люди могли побачити різноманітність одягу, моди і підходу до одягу в різних частинах України. До події долучилися українці та словенці, яких зацікавила вишиванка як феномен моди та культури України.

Я була спікеркою на цій події. Розповіла про свою колекцію та побудувала розповідь так, щоб розкрити й історичний контекст, провести паралелі з нашим складним сьогоденням — бо відчуваю високу відповідальність як амбасадорки України на подіях такого формату. За рівнем обговорень побачила, що ця тема дійсно цікава людям. Тож тепер попереду багато планів: вже спілкуємося щодо декількох тематичних проєктів, зокрема — плануватиму постійну експозицію в колаборації з іншими колекціонерами. Наразі головне було — почати. І цей старт ми успішно пройшли.


Підготувала Лариса Лавренюк.