Авторка — Лариса Лавренюк
У Національному художньому музеї України (НХМУ) проходить виставка «Спецфонд. Нові дослідження».
Це — завершальна виставка багаторічного дослідницького проєкту (перша виставка відбулася у 1998 році, наступні — у 2015 та 2016 роках).
Історія спецфонду
У період з 1937 по 1939 рік у художньому музеї в Києві був сформований так званий «спецфонд»: зібрані мистецькі твори та архівні матеріали, які не відповідали радянській ідеології і мали бути знищені.
Як проходив цей процес? Кожен музей в Україні отримував таємне розпорядження: директор мав сформувати таємну групу з трьох осіб, у яку входив він сам, представник «органів» та «надійний» співробітник музею або художник. Вони мали проаналізувати фонди свого музею, вилучити твори «формалістів», «націоналістів», «ворогів народу» і надіслати їх до київського музею на знищення.
За три роки сформувалася достатньо велика збірка, яка налічувала більше 1 747 позицій (одиниць збереження). Це — живопис, графіка, плакати, книги та обкладинки книг, фотографії, скульптура, посуд, папки з музейними справами тощо. При цьому «одиниця збереження» могла включати 25 творів (здебільшого це стосувалося графічних творів, архівних матеріалів, фотографій).
Так до спецфонду потрапили роботи із Дніпропетровська, Харкова, Одеси, Полтави. Проте найбільше робіт на знищення були вилучені із колекції самого київського музею.
Завдяки музейним співробітникам багато робіт зі спецфонду збереглося донині. Музейники усіма силами нагамагалися захистити мистецтво, і у 1930-х роках майже половина колективу була розстріляна.
Ще один фактор, завдяки якому збереглися роботи, — це Друга світова війна. Вона відсунула на другий план роботу з «ворожим» мистецтвом.
Дослідження спецфонду
Потрапляючи до музею, кожен твір проходить інвентаризацію: його реєструють у спеціальній інвентарній книзі. Інвентарну книгу спецфонду заповнювали нашвидкоруч, з помилками, українською та російською мовами упереміш. Проте завдяки цим записам сучасні дослідники змогли ідентифікувати предмети зі спецфондів.
«Коли у Національному художньому музеї України почали системно вивчати спецфонди, з’явилося багато міфів, — розповідає Юлія Литвинець, директорка НХМУ та дослідниця, що вже понад 20 років вивчає спецфонд. — Наприклад, про те, що в спецфондах є роботи Казимира Малевича (насправді їх не виявили — ред.). Тож виникла необхідність дослідити кожен пункт у інвентарній книзі і кожен твір».
Сьогодні усі живописні та графічні роботи з цього фонду досліджені. Виявлені місця збереження багатьох творів, які пропали зі спецфондів. Скажімо, невелику кількість творів зі спецфонду евакуювали до Уфи під час Другої світової війни (разом з іншими музейними експонатами), частину творів, відступаючи, вивезли німецькі війська (багато з них згодом повернули, але вони «осіли» в музеях Росії та Білорусі). Виявилося також, що під час німецької окупації деякі роботи повернули родинам художників. Наприклад, — дружині Іллі Шульги. Вона поїхала у США і забрала з собою його твори. Згодом деякі з них подарувала Вінницькому музею.
Такі невеликі деталі поступово відкривають повну картину не тільки історії спецфонду, а й забороненого українського мистецтва 1920-1930-х років загалом.
Про нову виставку у художньому музеї
Нинішня виставка «Спецфонд. Нові дослідження» показує останні дослідження спецфонду, останні твори, які співробітники музею розмотали з валів та реставрували. Донедавна вони були недоступними для дослідників і для публіки. Зокрема, це масштабні роботи Абрама Черкаського «Ліс» та «Робітники».
На виставці також представлені роботи Давида Бурлюка, Віктора Пальмова, Єфрема Світличного, Лева Крамаренка, Юрія Садиленка, Василя Сильвестрова, Івана Падалки, Оксани Павленко та інших художників.
Виставка проходить у трьох залах і кожна зала присвячена одному із художніх об’єднань, які були на території України у 1920–30-х роках (до 1932 року, коли дозволеним залишився тільки соцреалізм). Це — АХЧУ (Асоціація художників Червоної України), АРМУ (Асоціація революційного мистецтва України), ОСМУ (Об’єднання сучасних митців України) та АНУМ (Асоціація незалежних українських митців).
«У цьому проєкті ми намагалися вже відійти від трагічної історії спецфондів, і показати мистецьку історію, — розповідає Юлія Литвинець. — Наступне завдання — повернути ці твори в українську та всесвітню історію мистецтва».
Завдяки дослідникам та реставраторам мистецькі твори справді повертаються з історичного забуття.
Не так давно у музеї відбувалася виставка «В епіцентрі бурі. Сецесія в Україні». Усі твори Всеволода Максимовича, які були там представлені і стали відкриттям для відвідувачів, — зі спецфондів, вони мали бути знищені. Ще одна цьогорічна виставка — «В епіцентрі бурі. Модернізм в Україні 1900–1930-х». 90% творів, які були представлені на ній, — зокрема, твори Олександри Екстер, Олександра Богомазова та багато інших — також були у спецфондах і мали бути знищені.
Адреса музею: Київ, вул. Михайла Грушевського, 6.
Час для відвідування: п’ятниця, субота і неділя, з 12:00 до 18:00.