Про роботу над спецвипуском журналу «Антиквар» (№ 139)
Текст Лариси Лавренюк
Фото Єви Нечипоренко
Сьогодні, коли в Україні йде війна, збереження і відродження культурних пам’яток видається не найбільшою проблемою. Проте, забуття власної історії зрештою і веде до нових страшних війн. Втішає те, що в Україні є люди, які за власною ініціативою дбають про культурно-історичну спадщину: вкладають свою любов, свої сили, час і гроші у відродження пам’яток.
У травні минулого року головна редакторка «Антиквару» Ганна Шерман познайомилася з одним із таких меценатів, Андрієм Пушаком — підприємецем, інженером-нафтохіміком за фахом. Пан Андрій розповів про Добромильський край — унікальний куточок на мапі України, наповнений архітектурними пам’ятками та цікавими історіями. Тоді ж, у травні 2024 року частина нашої редакції поїхала в Добромиль, щоб побачити ці пам’ятки на власні очі, відчути атмосферу міста, поговорити з людьми, що працюють над відродженням Добромиля.
Так розпочалася наша співпраця, робота над спецвипуском журналу про Добромиль.
Добромильський «Арсенал»
Андрій Пушак народився на Добромильщині, тож цей край рідний для нього. З 2017 року він узяв під опіку будівлю ХVI століття — частину Низького замку, що дивом збереглася донині, після 200 років занепаду.
«… 2017 року мене запросив тодішній міський голова Добромиля Юрій Петрик і запропонував поміркувати про реконструкцію будівлі. Фактично ішлося про її порятунок, бо в той час вона була вже просто в жахливому стані: дах провалився, стіни завалювалися. Після оглядин тієї руїни я мав тиждень безсонних ночей: що ж мені з нею робити?
Врешті-решт вирішив: буду відновлювати», — згодом розповідав нам пан Андрій.
Під час реконструкції на масивні кам’яні стіни першого поверху поставили високе підашшя з дерева з панорамними вікнами та облаштували конференц-залу. Будівлю назвали «Інформаційно-освітній і дослідницький центр “Добромильський край”». Інша її назва — «Арсенал» (колись, можливо, це була велика комора з арсеналом зброї для захисту міста, а нині — арсенал історичних знань, патріотизму, ідей, що теж необхідні для захисту країни). Тепер в добромильському «Арсеналі» проходять виставки, презентації, різноманітні культурні і мистецькі заходи. Збираються люди, небайдужі до історії, до відродження української культури.
Андрій Пушак не лише відреставрував історичну будівлю за власні гроші, а й фінансує видання книг про Добромиль, планує постійну музейну експозицію в «Арсеналі», збирає історичну інформацію про місто і його мешканців.
У добромилян дуже багато планів та ідей: від літнього театру, поруч зі старовинними мурами, до музейного містечка у центрі Добромиля. Адже тут є що відроджувати: окрім багатьох пам’яток, є і героїчні, і трагічні, і світлі історії, які варто зберегти для наступних поколінь.
«Добромиль має повернути собі славу не лише історичного міста, а й відомого культурного центру», — каже Андрій Пушак.
Про роботу над спецвипуском «Антиквару»
Отже, рік тому частина редакції «Антиквару», а також історики, наші постійні автори, поїхали в Добромиль. Побачили «Арсенал», Верхній замок, Добромильський монастир, старовинний монастир в селі Нове місто, побували у Фельштині (нині — село Скелівка), познайомилися з людьми, що відроджують, відбудовують пам’ятки Добромиля. Зрештою, прийшли до висновку, що в Добромилі є безліч цікавих тем і сюжетів для публікацій. Тож спецвипуску про Добромиль — бути.
Партнером цього числа став Андрій Пушак.
«Я хотів розповісти про усі наші добромильські роботи, плани у хорошому журналі, — розповідає пан Андрій. — Хотів, щоб люди прочитали про це, побачили фото… І так вийшло, що випадково, у Музеї Шереметьєвих, я познайомився з Ганною Шерман і побачив журнали “Антиквар”.
За кілька днів я звернувся в редакцію і купив собі 50 різних випусків “Антиквару”, почав їх читати. Тоді я зрозумів, що “Антиквар” — саме той журнал, в якому я хотів би опублікувати наші історії і запросив редакторів до нашого міста».
Пан Андрій розповідає, що колись Добромиль був густозаселеним. У місті жило близько 15 000 людей, ще більше — у довколишніх селах. Тепер тут менше жителів. Проте вихідці з Добромиля є у всіх регіонах України, за кордоном. Багато хто з них цікавиться історією Добромильського краю, цікавиться тим, що відбувається в Добромилі тепер. Тож випуск про це місто важливий для них.
Випусковим редактором журналу про Добромиль став дослідник, історик Богдан Завітій.
«Ми занурилися в історію цієї місцевості, місяцями жили серед її історичних діячів і намагалися якнайкраще розповісти про усе це читачам. Історичним консультантом випуску був професор Михайло Кріль — він сам написав частину матеріалів і, крім того, відповідав на безліч запитань, щось уточнював, радив, звертав увагу на деталі… Авторами статей також стали досвідчені, зацікавлені дослідники історії — Дмитро Антонюк, Олег Однороженко, Олексій Зотиков.
Добромильський фотограф Віктор Гера оперативно робив і надсилав найновіші, якісні фотографії різних куточків міста, про які йшла мова у статтях. Тож робота була цікавою і насиченою», — розказує пан Богдан.
«Коли мені сказали, що у Києві готують спеціальний випуск журналу про Добромиль, я дуже зрадів, — каже доктор історичних наук, професор Михайло Кріль. — Згодом мені запропонували теми статей: про що я міг би написати для цього числа. Звісно, я погодився. Складність для мене була у тому, що я звик писати академічні наукові статті, а для “Антиквару” потрібен був інший виклад — науково-популярний, журналістський. Сподіваюся, що це мені вдалося.
Я вважаю, що історію можна вивчати по-різному: у бесідах, через ЗМІ, через наукові праці (які, на жаль, мало хто читає), науково-популярні публікації. Але важливо, щоб ці тексти спиралися на історичні джерела, щоб у них не були перекручені факти, дати тощо.
Випуск “Антиквару” про Добромиль цінний ще й тим, що він кольоровий і багато проілюстрований. Таке видання легше і цікавіше читати, можна відчути відбиток минулих епох».
Журнал вийшов з друку у квітні 2025 року. І першу презентацію, звісно, запланували у Добромилі.
Презентація журналу «Антиквар» у Добромилі
У Добромилі спокійний, розмірений ритм життя. Вузькі звивисті вулички, по яких не промчиш на великій швидкості, невисокі будівлі, вишукана ратуша у центрі міста.
У відновленому «Арсеналі» — ніякої бутафорії. Старі масивні стіни та новий, світлий і легкий верх: сучасність, що спирається на минуле, має історичний цоколь під собою. Крізь панорамні вікна конференц-зали видно увесь Добромиль, і навіть більше — його околиці. У кінці квітня, коли усе довкола цвіте і зеленіє, цей краєвид зачаровує.
На презентацію «Антиквару» прийшли добромиляни, приїхали гості з інших міст — історики, художники, реставратори, письменники, меценати. Тож до презентації запланували й інші події:
- Виставку картин з колекції Катерини Прохідної-Марущак. Це — жінка, що народилася неподалік Добромиля, але більшу частину свого життя провела у Франції, в Парижі. Працювала там модельєркою. Вона зібрала власну колекцію картин українських художників — Сологуба, Кричевського, Хмелюка, Гніздовського, Гуцелюка. За власні кошти Катерина Прохідна відкрила у Добромилі картинну галерею і передала туди картини зі своєї колекції.
- Презентацію картини Володимира Сірка, портрета княгині Єлизавети Заславської.
- Виставку історичних знахідок з колекції Богдана Шурка, нині — воїна ЗСУ. Це — нагороди армії УПА, хрестики, печатки, монети, прикраси тощо.
- Виставку друкованих видань і публікацій про Добромиль.
- Невеличкий концерт учнів і вчителів Добромильської школи мистецтв.
На презентації виступили автори статей та люди, причетні до випуску журналу:
- меценат Андрій Пушак,
- головна редакторка «Антиквару» Ганна Шерман,
- випусковий редактор Богдан Завітій,
- доктор історичних наук, професор Михайло Кріль,
- письменниця Галина Пагутяк,
- отець Симеон, колишній настоятель Добромильського монастиря, що активно його відбудовував,
- дослідник і журналіст Дмитро Антонюк та інші.
Колекціонер і меценат Олексій Шереметьєв, засновник Музею Шереметьєвих, привіз на подію та передав Андрію Пушаку печатку з власної колекції, пов’язану з Добромилем. Це — печатка кінця XVIII століття, що належала Добромильському деканату Перемишльської греко-католицької єпархії.
Екскурсія Добромильським краєм
Після презентації Андрій Пушак організував екскурсію для гостей.
Отець Симеон показав нам усі закутки Добромильського монастиря св. Онуфрія. У цій тихій старовинній обителі колись прийняв чернецтво Андрей Шептицький, майбутній митрополит Греко-католицької церкви. Та у радянські часи монастир закрили: у чернечих келіях був психоневрологічний заклад для жінок, а в церкві — склад і клуб. Стінопис збили, забілили, баню над храмом зруйнували. Відродження монастиря почалося у 1992 році. Проте досі є багато роботи для відбудови і для вивчення історії монастиря.
Також ми побували біля костелу св. Мартина у Скелівці (колись це було невелике містечко, що мало назву Фельштин). Це костел XV — початку XVI століття, збудований із червоної цегли. Поруч із храмом — висока мурована вежа, що служить дзвінницею. Костел св. Мартина був усипальницею роду Гербуртів. Храм і вежа сильно постраждали під час Першої світової війни. Про це відвідувачам нагадують металеві снаряди, вмуровані у стіни.
Фельштин цікавий ще й тим, що про нього згадує чеський письменник Ярослав Гашек у романі «Пригоди бравого вояка Швейка». Тепер у Скелівці та у Добромилі є пам’ятники Йозефу Швейку.
Ще одна цікава архітектурна пам’ятка, яку ми встигли побачити — палац Козловських. Він знаходиться у Нижанковичах, за кілька метрів від нинішнього українсько-польського кордону. Це — вишукана будівля кінця ХІХ — початку ХХ століття. На жаль, палац і парк довкола нього тепер дуже занедбані: протікає дах, руйнуються стіни і фундамент. Єдина надія на його порятунок — приватна ініціатива небайдужих людей.
Загалом, у Добромилі та у довколишніх селах і містечках є дуже багато об’єктів культурно-історичної спадщини, що чекають на вивчення і порятунок.
«Ми робимо те, у що віримо. Тому кожен новий випуск журналу для нас — свято. Добромильський край став для нашої редакційної команди захопливою подорожжю в часі та у просторі. І ми щасливі, що можемо залучити до цих мандрів усіх наших читачів!», — каже головна редакторка «Антиквару» Ганна Шерман.
Більше про «Антиквар » №139, «Добромиль. Минуле і сьогодення магнатської столиці» — у попередньому матеріалі на нашому сайті.