У криворізькому Палаці культури металургів проходить виставка «Сонце сходить на заході». Це — мистецький проєкт, присвячений 90-річчю Арселору (колись — Криворіжсталі). Його мета — змінювати сприйняття людей зрілого віку та їхніх можливостей у суспільстві.
Співорганізатор події — Криворізький центр сучасної культури.
Про ідеї виставки та роботи, представлені в експозиції, читайте у матеріалі культуролога Андрія Сечка.
Про виставку
«Сонце сходить на заході — парадокс, який легко трактувати щодо людей поважного віку. Завершення активної праці на виробництві та дорослішання дітей вивільнює час для себе, а досвід надає нову оптику для самоусвідомлення, для осмислення світу.
В Україні люди “золотого віку” мають набагато менше можливостей, ніж в заможних країнах. Але все одно ми проти того, щоб об’єктивувати їх терміном “пенсіонери”. Пропонуємо називати їх як в Північній Америці — сеньйорами. Це зробить діалог уважнішим», — каже куратор виставки «Сонце сходить на заході», член Міжнародної асоціації критиків мистецтва AICA Костянтин Дорошенко.
На вернісажі, присвяченому 90-річчю Арселору (колись — Криворіжсталі), та людям, які пов’язали свої життя із цим підприємством, можна побачити анімацію, колажні інсталяції, живопис. Це — групова виставка. Усі роботи створили криворізькі художниці та художники разом з ветеранами і ветеранками праці.
Виставці передували три тижні підготовки, протягом яких сеньйори разом із відібраними через open call митцями — Анатолієм Андржеєвським, Оленою Джуріною, Настею Ех, Оксаною Жарун та Ксенією Костянець — працювали з різними мистецькими медіумами, відвідували виставки в Кривому Розі, їздили до Музею Вадима Сідура та галереї «Артсвіт» у Дніпро. В діалозі різних генерацій, обміні знаннями та враженнями і створювались арт-об’єкти.
Усі роботи, представлена на виставці, можна назвати інтуїтивними, вони не прагнуть вразити атрактивністю. Це безпосереднє, несподіване, а іноді навіть технологічно інноваційне мистецтво. Найважливішим був процес творення та вивільнення почуттів. «Художниці заряджали нас, надихали, відкривали нові творчі техніки, а нам все більше й більше хотілося розказати, показати, зробити самим», — коментує учасниця виставки Алла Касьяненко.
Про роботи
Ветерани праці — Сергій Андреєв, Володимир Заяць, Наталія Кришталь, Тетяна Непомнеща, Людмила Рашавець, Ганна Солонченко, Валентина Обухова — разом із художницею Оленою Джуріною створили роботу з назвою «Робочі будні металургів». Покрокова анімація розповідає повсякденні історії робітників гірничо-металургійного гіганта. Ці малюнки — безхитрісні, далекі від академічної вправності, але скрупульозно пропрацьовані, зі знанням виробничого процесу. Вони показують глядачеві чуттєво зрозумілу, стилізовану дійсність, самоіронію.
Роботу доповнює фоновий відеоряд: архівні і сучасні кадри заводу, записи спогадів металургів.
«Сортування» — це синергія мистецької думки художниці Оксани Жарун та знань про тонкощі видобутку кам’яновугільного коксу Наталії Кришталь. Інсталяція демонструє три маски, які символізують основні етапи життя людини: дитинство, юність та старість. Вони, по суті, виконанні з одного матеріалу, на основі зліпку обличчя однієї людини, але різниця між ними — суттєва. Що більший (старший) розмір коксового пилу використовували мисткині, то більш деформованою виходила маска.
Ця інсталяція присвячена проблемі ейджизму. І вона нагадує, що в усі роки свого життя людина збудована з одного й того самого матеріалу.
«Видобуток — Плавка — Готова продукція» — групова робота Ніни Голбан, Анастасії Грисько, Галини Денисенко, Алли Касьяненко та Ксенієї Костянець. У колажному триптиху — їхнє художнє бачення того, як створюють сталеливарну продукцію. Як зізналася Ніна Голбан, передати усі тонкощі виробничого процесу у них не вийшло, але це й не було метою. «Я думаю, що ми відобразили душу металургійного виробництва», — каже художниця.
Підбір палітри кольорів надав колажам впізнавану локальну прив’язку. Адже жовтогарячий колір вже давно став візитівкою Кривого Рогу — тут цим кольором забарвлено усе: від стін будівель до калюж після дощу та сутінкового неба у передмісті. А демонстрація складних та вивірених процесів сталеваріння, які не терплять неточностей, через абстрактні й спонтанні колажні рішення, — цікава ще й концептуально.
«Сонце» і «Сонцесхід» художник та ветеран праці Анатолій Андржеєвський створював у різний час. Він — художник-самоук, не прив’язаний ні до якого мистецького стилю, працює лише зі своїм власним баченням, викладає оголену емоцію, яка не губиться за вибудованою композицією та вправністю пензля.
«Сонце Кривбасу» — масивна робота Анатолія Андржеєвського, Валерія Коротченка, Віри Кузьменко, Людмили Рашавець та Раїси Рудчик. Вона виконана у змішаній техніці візерункової графіки, бриколажу зі світлин (зроблених авторами за часи роботи на підприємстві), та поробок (які вони створювали для власного затишку).
Інсталяція Насті Ех «Одна важлива історія» стала квінтесенцією наративу виставки. Робота присвячена одній людині: особиста історія Тетяни Непомнещої тісно вплетена не тільки в життя одного підприємства, а й міста, і навіть країни. Робота нагадує про те, що історія кожної людини — зв’язки, які ми здобуваємо за життя, вибори, які ми робимо в тій чи іншій ситуації, — впливає на інших, навіть якщо ми цього не помічаємо. Війна загострює нашу уважність та толерантність до тих, хто поряд. Нині син Тетяни Непомнещої служить у ЗСУ.
У кураторській промові Костянтин Дорошенко нагадав принцип, сформульований німецьким митцем Йозефом Бойсом після Другої світової війни, — «Художником може бути будь-яка людина». Тоді у демократичному світі почалася відмова від ієрархічності у мистецтві. Сьогодні цей процес розгортається стрімко й глобально. Із розвитком цифрової доби увага інституцій та глядачів до неконвенційного мистецтва стала світовим трендом. Проєкт «Сонце сходить на заході» — приклад гармонійної реалізації цього принципу.
Фото надані Криворізьким Центром Сучасної Культури.