З 17 жовтня до 15 грудня 2024 року у київській «Я Галереї» проходила виставка «Моя кімната. Зі мною і без». Це — персональний проєкт художника Руслана Тремби.
Дарія Пожидаєва, мистецтвознавиця та артменеджерка галереї Imagine Point, розповідає про власні враження від цієї виставки.
***
У двох експозиційних залах артцентру «Я Галерея» Руслан Тремба відкриває перед глядачем імітований особистий простір, прагнучи розкрити дві іпостасі себе:
Я це роблю // Я це люблю.
Виставка «Моя кімната. Зі мною і без» намагається грати з межами публічного і приватного, ставлячи питання про сприйняття сексуального та еротичного. Однак, попри свою концептуальну амбіційність, виставка залишає після себе відчуття поверховості, де технічна майстерність не завжди знаходить підтримку у змістовності.
«Кімната без нього», «Я це роблю» — це Руслан Тремба у своєму комерційно успішному образі. Блиск поталі, кольорові блоки, об’ємні текстури — усе, що можна описати словом «упізнаваний». Своєрідна оболонка художника, в якій не приховано нічого нетипового. Вона являє собою декоративний жест, спрямований на те, щоб задовольнити естетичні смаки аудиторії. Технічні навички Тремби, безперечно, вражають: він володіє матеріалом, відчуває композицію, розуміє кольорову гармонію. В експозиції твори виглядають більше як товарний продукт, ніж як мистецький вислів. Ніби ода глядацькому попиту, спрощення до рівня прийнятного і звичного. Проте, можливо, саме цю ідею хотів передати автор у «кімнаті без нього».
Експозиція з цього моменту вже починає натякати, що її відвідування не принесе емоційного осмислення. Катарсису не відбудеться.
Другий простір виставки — «Кімната з ним», «Я це люблю» — викликає шок, але не розкриття особистості художника. Тут Тремба демонструє тілесність без фільтрів і без цензури. Пропонує глядачеві графічні роботи, які буквально оголюють те, що багато хто з нас не готовий винести на публіку
Однак замість того, щоб цей вияв «без табу» створював простір для осмислення та саморефлексії, він здається беземоційним. Сексуальність Тремба подає тут максимально прямолінійно, без натяків і багатошаровості, роблячи її головним елементом експозиції.
В результаті перегляду виникає питання: чи може ця відвертість стати чимось більшим, ніж миттєвою провокацією і нестримним бажанням привернути увагу?
Еротика в мистецтві завжди була викликом, який художники використовували для дослідження меж моралі, суспільних норм або власної ідентичності. Історія багата на приклади оголення тілесності: від сміливої чуттєвості Еґона Шіле до інтелектуального аналізу образів у Сінді Шерман.
Шіле працював із еротизмом та сексуальністю як знаряддями емоційного вираження. Його роботи, такі як «Автопортрет оголеного» або «Коханці», викликають чутливий, навіть дискомфортний діалог між глядачем і персонажем. У Шіле тілесність — це першочергово інструмент для створення напруги, а не лише провокація.
Шерман у своїх фотографіях досліджує тілесність як конструкт суспільних норм. Її серія Untitled Film Stills грає з уявленнями про жіноче тіло та його репрезентацію, викликаючи дискусію про те, як ми сприймаємо образи. При цьому художниця не використовує буквальне оголення.
На відміну від творів цих митців, еротика Тремби у «Його кімнаті» здається самоціллю. Вона вражає прямотою, але не викликає того інтелектуального чи емоційного резонансу, якого можна було б очікувати. Використання звичних для автора матеріалів тут виглядає як спроба зберегти зв’язок із декоративною іпостассю, але цей підхід більше заважає, ніж допомагає розкрити приватний аспект особистості Руслана Тремби.
Чи справді треба «відкривати те, що присутнє в житті кожного з нас», якщо це «відкриття» не несе з собою нічого, окрім візуальних вражень?
Протиставлення «Кімнати без нього» та «Його кімнати» має на меті показати різницю між тим, як глядач зазвичай сприймає мистецтво і художника, і тим, якими вони є насправді. Однак цей розподіл виглядає формальним і не створює ніякого діалогу. Перша кімната викликає нудьгу, друга — сумнів.
Виставка не відповідає на головне питання — про межі сприйняття — тому що жодна з кімнат не перевищує стереотипів про художню форму та зміст. Їхній контраст залишається тьмяним і, на жаль, не вражає так, як міг би. І навіть не епатує.
Виставка Руслана Тремби «Моя кімната. Зі мною і без» демонструє тонку межу, яку автору не вдалося перетнути. Попри своє вміння працювати з матеріалом, художнику не вдається глибоко дослідити особистісні теми, до яких він звертається. Протиставлення двох просторів — публічного і приватного — не досягає того рівня складності та емоційності, які можна було б очікувати від таких амбітних задумів. Тремба вправно маніпулює візуальними ефектами, але його брутальна серія графічних робіт подана буквально, без контексту, залишає враження суто провокації, яка не здатна викликати емоційний відгук.
Попри всі претензії та невиправдані очікування інтелектуального, необхідно визнати, що твори Руслана Тремби виконані якісно та професійно. Як технік Тремба безперечно має великий досвід і не менший потенціал, однак його спроби осмислити еротику недалеко пішли від точки, де сенс образів зводиться лише до їхнього зовнішнього ефекту. В результаті глядач залишається не лише без можливості пізнати художника, але й не може осмислити те, що він пропонує у концепті — межі розуміння.
«Моя кімната. Зі мною і без» — спроба діалогу між двома сторонами особистості художника. Проте цей діалог лишається умовним через відсутність підґрунтя для теми інтимності та самоідентифікації. Тремба має всі можливості для експериментів, які могли б стати виразною, провокативною заявою і відкриттям прихованого «Я» автора. Але у виставці «Моя кімната. Зі мною і без» блиск його робіт перемагає зміст.