Прогулянка крізь час

Матеріал із журналу «Антиквар» №126

Ця захоплююча історія охоплює понад 30 років:
– з 1989 року, коли Джеймс Баттервік, артдилер і колекціонер з Лондона, вперше познайомився з творчістю українського художника Олександра Богомазова
– до весни 2022 року, коли він завершував підготовку до великої виставки робіт художника в TEFAF, Маастрихт.

Автор матеріалу — Джеймс Баттервік — один з ключових комунікаторів між українським і світовим артпростором, колекціонер авангардного мистецтва, дослідник українського мистецтва, арт-дилер. Він став запрошеним редактором журналу «Антиквар» №126, що присвячений творчості Олександра Богомазова.

Перше знайомство

Я вже не пригадаю, коли вперше побачив твори Богомазова, але, мабуть, це сталося між 27 квітня та 9 липня 1989 року. Саме тоді в лондонській галереї Барбікан проходила новаторська на той час виставка «100 років російського мистецтва, 1889–1989: з приватних колекцій СРСР». 

Новаторською вона була з двох причин: по-перше, західна публіка навіть не підозрювала, що в Радянському Союзі існує будь-яка форма приватної власності, а по-друге, вона вражала якістю представлених творів та імен: Шагал, Малевич, Гончарова, Ларіонов, Явленський, Попова, Родченко. Утім, були серед авторів і менш відомі художники, зокрема Олександр Богомазов, якого я зовсім не знав.

Кажуть, що смаки розвиваються, але тоді мій погляд привернули дві зовсім різні картини: «Чекання» — вишуканий пуантилістичний портрет, помилково датований в каталозі 1900 роком, — зачепив тоді один жмуток моїх нервів, а цілком захопливий «Трамвай» 1914 року, що й досі належить московському колекціонерові Валерію Олександровичу Дудакову, — інший.

О. Богомазов. Чекання. Бл. 1910 р. Полотно, олія. 38 × 38 см. Місцезнаходження невідоме

Згодом я не раз бачив «Трамвай» у квартирі Валерія Олександровича на Кутузовському проспекті і ніколи не втомлювався від цього пекучого, динамічного полотна, можливо, найкращого з докавказького періоду творчості художника. Трамвай їде Львівською вулицею справа наліво, перехожі ледь не розбігаються перед ним. Діагоналі змагаються, різкі геометричні форми борються, відчувається напруження… Я не знаю іншої картини, яка б викликала такий спектр емоцій.

У мене були дружні стосунки з одним із організаторів тієї виставки та власником трьох із чотирьох експонованих богомазовських робіт Валерієм Дудаковим, котрий — віддаймо йому належне — зіграв неабияку роль у популяризації художника. Він став для мене кимось на кшталт наставника, дарував свій дорогоцінний час, щоб навчити мене, «молодого оленя», усім хитрощам московської торгівлі творами мистецтва. І от улітку 1994 року ми разом вирушили до Києва.

Червень 1994-го: візит

Під час цієї поїдки я, сам того не усвідомлюючи, трохи занурився в історію. Дудаков познайомив мене зі Свєшніковим, але я навіть не помітив, що в того на стіні висять «Монтер» і «Вірменка», — був надто зосереджений на спостереженні за роботою двох досвідчених людей, двох старих радянських «лисів», що займалися своїми справами. Дудаков купив тоді невеличкий ранній живописний твір Богомазова із зображенням квітучої гілки (він усе ще в Москві).

Ми їздили також на лівий берег до Ярослави й Тані, дочки та онуки Богомазова. Квартира була темна, маленька… Прикро й безглуздо, що я знов опинився в ній тільки через 20 років. Деякі речі, як-от робота на папері «Вірменка», висіли на стіні. Було важко повірити, що колись я володітиму цим твором, який вважатиму другим за значущістю після «Локомотива».

Протягом 1994–1996 років я продав кілька великих творів Богомазова, у тому числі «Локомотив», індійській інвестиційній компанії Sun Group, що вела діяльність у Москві. Першим був «Міст, Москва» 1910-х років, який стилістично перегукується з картиною «У кріслі-гойдалці» з Сумського музею — найкращою серед робіт художника символістського періоду. Ціна була смішною — 11 000 доларів.

О. Богомазов. Міст, Москва. 1910–1911. Полотно, олія. 61 × 60 cм. Місцезнаходження невідоме

Незважаючи на те, що «Локомотив» є найвідомішим твором Богомазова, це не обов’язково означає, що він найкращий. Разом з ним титул найкращого носила робота «Ліс, Боярка», сангінна версія якої також належала Sun Group, але врешті-решт потрапила до Музею Креллер-Мюллер. Такою мала б бути і доля олійного варіанту, що походив з колекції Валерія Дудакова, але він, подібно до «Мосту» й «Чекання», зник, що, на жаль, є типовою ситуацією для непрозорого світу російського колекціонування.

О. Богомазов. Ліс, Боярка. 1915. Полотно, олія. 66 × 56 см. Місцезнаходження невідоме

Випадковий розпродаж у Лондоні, де з’явилися дві примітні олійні роботи Богомазова з паризького приватного зібрання, підказав місцезнаходження малюнка, що став каталізатором мого інтересу до художника. Я бачив цей твір у виданні «Український авангард 1910–1930-х років» і загорівся його придбати, а це — мов погребний дзвін для будь-якого колекціонера. І от тепер, коли стало відомо, де ховається малюнок, я почав робити власникові низку пропозицій, починаючи з 10 000 євро й закінчивши за три роки 50 000. 

Очевидно, я не дуже добре володів мистецтвом переговорів, але був у захваті від того, що придбав найкращу богомазовську роботу на папері, яку ніколи не збирався продавати. Вона стала для мене своєрідною візитною карткою, коли в червні 2013 року я знов приїхав до Києва, озброївшись фотографією малюнка та номером телефону Едуарда Димшица.

Едик

Не знаю, що такого було в цій легенді київської артсцени, але він одразу припав мені до душі — дотепний, стриманий, обізнаний. Відвідини його квартири стали паломництвом, першим пунктом тодішнього та всіх інших приїздів до Києва, — а їх з того червневого дня було майже півсотні. Едуард мав звичку (і я вперше зустрівся з таким підходом) знайомити мене з усіма, хто був причетний до Богомазова — колекціонерами, мистецтвознавцями і так далі. Він представив мене Диченкові, ексцентричність якого не могла не подобатися, і вже вдруге — Тані Поповій, онуці Богомазова. Куратори, музейники, історики мистецтва — усі вони завдяки Едикові «попливли» до мене, збагачуючи мій кругозір.

Едуард Димшиц і Джеймс Баттервік. Київ, 1 травня 2014 року

Едуард також відкрив мені Київ із його вишуканими бульварами, зеленими деревами, спокійною атмосферою. Я закохався в це місце…

Мене завжди вражала відкритість українців. «Росіяни без тарганів» — моє улюблене визначення, і Едуард не виняток. Його пристрасть до власних мальованих портретів і наймоднішого одягу — маленькі недоліки, які я волів просто не помічати.

У спілкуванні між нами дивувало те, що, незважаючи на всі прояви протилежного, за віком я є старшим від Едуарда.

Візит до онуки

Серед багатьох корисних знайомств, набутих мною завдяки Едуардові, безперечно, найбільш хвилюючою була зустріч з онукою художника Танею Поповою. Її дім був для мене наче «святая святих» митця, де залишилося стільки дивовижних об’єктів, особистих речей, пов’язаних із цією неординарною людиною. З кожним предметом Таня поводилися дуже обережно, трепетно, вона явно пишалася цією спадщиною, була захоплена своєю історією, своїм зв’язком з українською культурою.

Джеймс Баттервік і Тетяна Попова. Kиїв, 30 квітня 2014 року. Фото Едуарда Димшица

Був там і чудовий богомазовський шарж, на якому Ванда (дружина художника — ред.) завзято розмальовує якесь полотно. На голові у неї птах, можливо, це натяк на прізвисько, яким художник звертався до дружини, — «Голубко Діно».

Того ж 2014 року відбулася перша влаштована мною виставка творів Богомазова — «Майстер кубофутуризму» у Центральному будинку художника в Москві. Вона проходила в межах ярмарку російського мистецтва й збіглася в часі з анексією Криму. Я пам’ятаю тих, хто був амбівалентний щодо цього, тих, хто був проти, і тих, хто підходив до мене й брязкав імперіалістичними шаблями.

Виставка стала провалом для мене — я нічого не продавав.

До мого стенду був запрошений тодішній міністр культури Росії — найабсурдніший оксюморон, який тільки можна уявити — Володимир Мединський. Він просунув до виставкового боксу свою праву ногу, кинув погляд на твори, відвернувся з огидою і з шумом, схожим на звук газу, що виривається з повітряної кулі, прошипів: «Український кубофутуризм? Тьху!»

Через рік ця сама виставка в Маастрихті спричинила фурор.

TEFAF-2015

Процес відбору на TEFAF (Європейський ярмарок образотворчого мистецтва — ред.) є надзвичайно суворим. Два дні двері найпрестижнішого ярмарку в Європі лишаються зачиненими, а знавцям — як правило, провідним дилерам — надається можливість оглянути представлені об’єкти та з’ясувати все, що викликає запитання. Коли з’являється хоча б натяк сумніву щодо автентичності, об’єкт вилучається.

На відкритті ярмарку в мене задзвонив телефон. Річард Наґі, колега-дилер, якого я знав 25 років, сказав, що направив до мене свого найкращого клієнта. Я був шокований: ніколи не думав, що він здатен на такий крок. І от у моє життя увійшов елегантний джентльмен мало не триметрового зросту на ім’я Майкл Рінґ’є. На сторінках цього номера «Антиквару» вміщено його розповідь і про власну колекцію, і про твір, який він тоді купив, — «Жінка, що читає». Майкл не сперечався щодо ціни, а зараз запевняє, що навіть утричі більша сума не вирве цю річ із його рук. Також ми продали підготовчий рисунок до спектралістського портрета дочки Богомазова новому колекціонерові з Відня. Двадцять тисяч євро, в які йому обійшовся цей твір, сьогодні здаються вигідною угодою.

О. Богомазов. Підготовчий рисунок до портрета дочки. 1928. Папір, олівець. 22 × 24 см. Приватна колекція

Імовірно, те, що газета «Нью-Йорк Таймс» включила «Локомотив» у свій мистецький розділ, стало приводом для дзвінка з Музею Креллер-Мюллер. Його директорка Лізетт Пелсерс відвідала вечір відкриття TEFAF, однак тільки через тиждень двоє представників музею запропонували взяти шість богомазовських робіт «на комісію». Одну з них уже було продано, але решта п’ять були в наявності. Коли я відхилив їхню пропозицію, вони пішли на чашку чаю подумати… І саме в ту годину, поки вони думали, з’явився чарівний голландський джентльмен і попросив дозволу купити один з тих об’єктів, на які поклав око музей, — зворушливий інтимний портрет Ванди 1913 року. Ми домовилися щодо ціни, потиснули один одному руки й розійшлися.

О. Богомазов. Жіночий портрет (Дружина художника). 1913. Папір, вугіль. 21 × 16,5 см. Приватна колекція

Переговорники з Креллер-Мюллер повернулися — і, дізнавшися, що ще одну «їхню» роботу продано, не гаючи часу, домовився про ціну на решту чотири. Був серед них і «Локомотив» — малюнок, який я так невдало свого часу торгував і який було шкода продавати.

Того вечора, окрилений вдалим бізнесом, я зателефонував приятелеві, в якого не буде проблем із тим, щоб я назвав його ім’я — Гай Дженнінґз, експрезидент «Крістіз», а нині керуючий директор Art Fund Group. 

«Гай, а що то за Музей Креллер-Мюллер?» — запитав я. Його лайка у відповідь прояснила все. Окрім того, що Гай не зовсім безпідставно піддав сумніву мій інтелект та освіченість, він повідомив мені, що це «найкрутіший музей на планеті» — з другою за значущістю колекцією робіт Ван Ґоґа за межами Амстердама.

Креллер-Мюллер

Саме придбання цим музеєм робіт Богомазова стало найбільшим поштовхом у просуванні імені майстра. Його малюнки висять у музеї поруч із роботами Северіні, Балли та Боччоні — художників, творів яких він, мабуть, ніколи не бачив, але близьких йому і за духом, і за технікою.

Один із залів Музею Креллер-Мюллер із творами Олександра Богомазова

Підтримка музею, його чудового персоналу та енергійної директорки, інтерв’ю з якою можна прочитати в цьому номері журналу, допомогли привернути ще більше уваги до цього виняткового митця.

У період з 27 листопада 2021 року до 20 березня 2022 року музей планував провести виставку «Бунтівники», присвячену двом Олександрам — Архипенку та Богомазову — друзям, шляхи яких розійшлися 1907 року. Куратором цїєї виставки став Костянтин Акінша, але через пандемію її довелося перенести на невизначений строк.

TEFAF-2016

Після успіху 2015 року рішення зробити окрему виставку Богомазова на європейському художньому ярмарку далося легко, тож ми показали 30 сильних різнопланових робіт, з яких 50% було продано — а це справді дуже високий показник.

Креллер-Мюллер і Майкл Рінґ’є придбали по дві роботи вже на вечорі-відкритті: «Спогади про Кавказ» і «Пейзаж. Кавказ» (обидві 1916 року), «Ванда дивиться через плече» (1914) і «Вірменка» (1916) відповідно.

Зовнішність може бути оманливою

Наприкінці відкриття до мого стенду підійшов досить погано вдягнений джентльмен із дружиною. Він був — я це добре пам’ятаю — у білому вбранні з білими черевиками. Тиха й скромна людина… Ми, дилери, — стерв’ятники, і рідко приділяємо достатньо уваги тим, хто, на нашу думку, не збирається купляти, особливо на художніх ярмарках, де час і простір обмежені. Але джентльмен, про якого йдеться, мав гостре почуття гумору, і невдовзі ми затіяли суперечку про те, як краще вбити Путіна. Його підхід був гуманним, а мій, не соромлюся зізнатися, — ні. Потім відкоркували пляшку шампанського й почали спілкуватися. Джентльмен розпитав мене про гарний малюнок із зображенням Ванди в кріслі, і ми попрощалися. На його візитівці було вказано, що він академік, а не торговець картинами… Ніколи не подумав би, що він може стати покупцем!

О. Богомазов. Ванда у кріслі. 1913. Папір, вугіль. 22 × 17,5 см. Приватна колекція

Наступного дня джентльмен повернувся, зробив пропозицію, на яку я погодився, і ще один серйозний запит — щодо картини «Пейзаж. Поїзд», яку згодом купив і розмістив у своїй квартирі поруч із творами Мунка, Ренуара, Дега, Бекмана, Руо та інших. Це полотно демонструє світовий рівень Богомазова.

О. Богомазов. Пейзаж. Поїзд. 1914–1915. Полотно, олія. 33 × 41 см. Приватна колекція

Нові колекціонери, нові власники старих робіт…

Рідкісний малюнок спектралістського періоду із зображенням Ярослави, датований квітнем 1928 року, був створений одночасно з її живописним портретом, якому присвячено окрему статтю в цьому номері. Образ дочки став для Богомазова джерелом натхнення, надзвичайно емоційною, інтимною темою, яку можна порівняти з особистими записами художників. Це був його Труд Любові.

О. Богомазов. Ярослава, яка грається з діаболо. 1928. Папір, олівець. 23 × 22 см. Приватна колекція

Ще один аж ніяк не пересічний покупець придбав богомазовський твір до відкриття виставки. Йдеться про чарівну освічену голландську пару, що приїхала до мене в Лондон і купила малюнок «Хрещатик», варіант якого висить у Музеї Креллер-Мюллер. Дмитро Горбачов вважає, що постать з лівого краю цього футуристичного шедевра — Олександра Екстер. Сподіваюся, що він не помиляється.

О. Богомазов. Хрещатик. 1914. Папір, вугіль. 30 × 33,5 см. Приватна колекція

Арканзас, 6 грудня 2017 року

Інтернет може стати знаряддям добра. Одного разу я натрапив там на рисунки до циклу «Праця пилярів», які волею долі зберігаються в Арканзаському центрі мистецтв у місті Літл-Рок. Вони опинилися там завдяки колекціонерові Мартіну Мюллеру та місцевому шеф-кухарю Андре Саймону, що само собою надзвичайно.

Здалося логічним звернутися безпосередньо до музею та його тодішнього директора Тода Германа, якого я знав особисто. Ми познайомилися на TEFAF у Маастрихті 2017 року, де він купив три акварелі Семена Зальцера та Олександра Архипенка з нашої виставки українського модернізму.

Джеймс Баттервік підписує примірник каталогу «Bitter Harvest» («Гіркий урожай»). Літл-Рок, 6 грудня 2017 року

В арканзаському музеї було 17 творів Богомазова, серед яких три портрети Ванди та один пізній автопортрет. Однак там і гадки не мали про історію цих робіт і про те, як вони вписуються в канву життя художника. Отже, я прочитав перед Радою музею лекцію про їхню невелику колекцію, відчувши радість і хвилювання від можливості висвітлити її значення та представити в контексті творчості митця. Наприклад, автопортрет був датований у них 1914–1916 роками, хоча манера виконання безсумнівно вказувала на 1920-ті.

Усі рисунки з зображенням пилярів були описані як «штудії фігур», однак не містили перехресних посилань на постаті з самих картин. Цікавими були й підготовчі рисунки до картини «Накат колоди».

О. Богомазов. Підготовчі рисунки до картини «Накат колоди». Арканзаський центр мистецтв, Літл-Рок

А ще в колекції є акварель із зображенням старого, що в’яже віники, знов-таки помилково датована 1914 роком. Насправді це одна з підготовчих робіт до нереалізованої частини циклу «Праця пилярів», і я вважаю цю акварель найкращою з усієї серії.

О. Богомазов. В’язальник віників. 1927–1929. Папір, акварель, гуаш. 31,4 × 36,2 см. Арканзаський центр мистецтв

Зображення настільки узгоджується з аналітичним підходом художника до живопису, що здається, ніби ми спостерігаємо за хірургічною операцією, де одна маленька помилка може зіпсувати все. Старий з акварелі чимось нагадує людину з «Тирсоносів» 1929 року, тож ця акварель потребує подальшого вивчення.

Руки старого впізнаються на рисунку з колекції Миколаївського художнього музею. Ця робота виглядає як справжнє «кабінетне дослідження» науковця, в якому блиск Богомазова-рисувальника проявився повною мірою.

О. Богомазов. Руки. Рисунок до картини «Правка пилок» 1927. Папір, олівець. 29,5 × 36 см. Миколаївський обласний художній музей ім. В. В. Верещагіна

У каталозі виставки Олександра Богомазова, що відбулася 2019 року в Національному художньому музеї України, малюнок із зображенням Ванди 1914 року відтворено з приміткою: «Місцезнаходження невідоме». Але він в Арканзасі — два світи стикаються.

Кавказ. Хвилеподібна композиція

У 1915–1916 роках, коли Богомазов працював на Кавказі, ним створено полотно, яке слід вважати одним із найбільших досягнень художника.

Протягом багатьох років ним володів Мартін Мюллер, і я був у захваті, коли він дозволив показати картину на TEFAF-2016. Однак виникла проблема: Мартін завжди вішав її так, як показано на першій ілюстрації, і композиція здавалася дивною, адже їй бракувало ритму та динаміки. З цим погоджувалася і Таня Попова.

Правду виявив горизонтальний автроський підпис, який ми побачили, знявши з картини раму, а згодом — придбана фотографія її первісного власника, львів’янина Володимира Вітрука, красеня у вишиванці, що стоїть поряд з цим та іншими творами.

О. Богомазов. Кавказ. Хвилеподібна композиція. 1915–1915. Полотно, олія. 41,9 × 40,6 см. Приватна колекція
Мистецтвознавець, етнограф і колекціонер Володимир Вітрук

«Кавказ», що зараз належить відомому колекціонерові з Цюриха, став центральним серед багатьох топових експонатів на стенді TEFAF-2022.

TEFAF-2019

Відмовившись від безуспішних спроб організувати у 2017–2019 роках велику виставку Богомазова в Національному художньому музеї України (про що й досі нагадує шрам у душі), я зосередився на реконструкції лівої частини триптиха «Пилярі» — «Накат колоди».

О. Богомазов. Накат колоди. 1928–1929. Ескіз до нереалізованої частини живописного циклу «Праця пилярів». Папір, акварель. 25 × 30 см. Приватна колекція

Хотілося побачити картини у тій послідовності, як це задумав художник, до того ж я мав єдиний кольоровий ескіз цієї частини композиції. Через Едуарда ми доручили «доповнити» триптих київському реставраторові ікон Віталію Майбороді.

«Намагатися осягнути творчість Богомазова дуже важко, — розповідав Віталій 2018 року, — особливо реставратору, який більше звик працювати з класичним живописом… Я вивчав його роботи на папері дуже ретельно, оскільки ескізи часто дають навіть краще уявлення про художника, ніж самі картини. Завдяки замальовкам можна судити, яку освіту здобув художник: це, наприклад, видно по тому, наскільки добре він знав анатомію.

Майстерня Віталія Майбороди. Київ, 2 листопада 2017 року

Важливо було сприйняти авторську манеру виконання. Богомазов писав тонко і щільно, різними мазками в різних місцях, іноді надаючи перевагу „скляному“, навіть трохи „водянистому“ малюванню. Зрозумівши це, реставратор починає досконально читати художника… Можна сказати, що він сам стає художником».

Реконструйована за ескізом О. Богомазова картина «Накат колоди». Київ, 11 грудня 2018 року

TEFAF-2022

Ще до війни ми вирішили провести виставку творів Богомазова на TEFAF-2022, який було перенесено через COVID з березня на червень. Непросто було привернути увагу преси до цього митця, але, головне, щоб цей підвищений інтерес призвів до його переоцінки як художника міжнародного класу.

Обкладинка каталогу «Oleksandr Bohomazov: Ukrainian Renaissance», виданого Джеймсом Баттервіком для TEFAF-2022

З усіх артефактів, що зберігалися у квартирі Тані Попової, найбільше запам’яталося пенсне Богомазова. Чи можна уявити більш зворушливу реліквію? Пенсне було зламане, без однієї лінзи… Яка дивна метафора для художника, чиє мистецтво тільки тепер бачить світ!

Пенсне Олександра Богомазова. Власність Тетяни Попової