Інтерв’ю з Ігорем Кожаном
На початку повномасштабної війни ми започаткували проєкт «Час і натхнення». Це — онлайн-розмови на актуальні теми з людьми із різних галузей культури.
Ми вирішили продовжити роботу з цим проєктом. І сьогодні на нашому YouTube-каналі дивіться інтерв’ю Ганни Шерман (директорки видавничого дому «Антиквар») з Ігорем Кожаном (генеральним директором Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького).
Мова йде про те, як працює музей під час повномасштабної війни, про великі проєкти, які вдалося реалізувати за останні два роки, та про виклики, з якими працюватимуть музейники після закінчення війни.
Нижче публікуємо цитати з розмови.
Війна для музеїв — складний період: треба зберегти музейні колекції і треба працювати, оновлювати підхід до справи, відкривати двері шанувальникам мистецтва. Відвідування музеїв у часи війни — це психологічна терапія. Вона потрібна усім: і людям в тилу, і тим, хто повертається з фронту.
У перші дні повномасштабної війни ми розібрали свої постійні експозиції, перенесли предмети у різні сховища. Це було непросто, бо для збереження мистецьких творів потрібні спеціальні приміщення, треба постійно стежити за станом робіт… Я не раз казав, що, напевно, після завершення війни ми матимемо довгий процес реставрації музейних творів, адже для їхнього зберігання необхідні особливі умови.
У лютому 2022 року ми закрили музей на три місяці і не приймали відвідувачів. Але побачили, що робота музеїв потрібна. Вирішили не експонувати твори з музейної колекції, але виставляти роботи з приватних колекцій, які раніше мало були представлені.
Я зателефонував Едуарду Димшицю. Він був на Закарпатті у той час і мав із собою три папки з творами Марії Примаченко. Ми домовилися, і Едуард Димшиць привіз ці роботи до Львова. Ми відібрали і оформили 89 творів та в кінці липня 2022 року відкрили виставковий проєкт «Марія Примаченко. “Дарую Україні!”». Ця виставка показала, що люди хочуть іти до музею: у перші дні у нас стояли черги з відвідувачів.
Згодом ми зробили ще один проєкт з Едуардом Димшицем — виставку «Роман Сельський: приборкання кольору». Ця виставка також вийшла вражаючою — і за кількістю творів, і за експозицією (багато речей були вперше представлені для глядачів).
Взагалі, приватні колекції — це особливе питання. Але у всьому світі, з давніх-давен, з тих чи інших колекцій поставали великі музеї. Є закриті колекції, які ніколи не показують. Та є колекції, які мають повноцінне «життя»: твори входять у науковий обіг, їх експонують на різних виставках. Це збагачує усіх нас, знайомить з роботами художників, які за інших умов, можливо, ніхто ніколи б не побачив.
Ще один приклад співпраці з приватним колекціонером, вже у 2023 році, — це виставка «100 імен. Колекція Степана Давимуки». Вона також експонувалася у нашому музеї досить довго.
На усіх цих виставках ми проводили кураторські екскурсії. Говорили про формування тієї чи іншої збірки. Представляли нові твори: ті, які глядачі ніколи раніше не бачили.
Сьогодні ми маємо в музеї ще одну виставку творів Марії Примаченко. Цього разу — з колекції Понамарчуків та з колекції родини Марії Примаченко (колекція Анастасії Примаченко від фонду Марії Примаченко). Ми підготували цікаву експозицію. Кожен зал має свою назву і свою особливість: є і сад Марії Примаченко (зі співом пташок, звуками різних тварин), і бестіарій, і її школа (тут наші відвідувачі можуть малювати мотиви за творами художниці — і олівцями, і фарбами) тощо. Також ми показуємо документальні фільми про творчість Марії Примаченко і її сина Федора. Можливо, ми домовимося з родиною Примаченків, і наступного року, чи ще через рік, зробимо виставку творів Федора Примаченка. З його творчістю поки що мало хто знайомий, а вона дуже-дуже цікава. Нинішня виставка має назву «“Заповідаю любов”. Марія Примаченко».
Окрім творів з приватних колекцій ми експонуємо і роботи сучасних митців. В музеї була велика ретроспективна виставка «Хвала Творцеві». Це живопис на склі вже покійного, на жаль, Тараса Лозинського.
Сьогодні маємо виставку скульптури і рисунку Олександра Сухоліта. Я вважаю, що це одна з найкращих персональних виставок за останні роки у нашому музеї.
Тепер ми думаємо про те, як працюватимемо після завершення війни. Працюємо над тим, щоб підготувати нові експозиційні плани, вийти у повоєнний час з цікавими постійними експозиціями. Також шукаємо шляхи, щоб зробити музей доступним для людей з інвалідністю. У цій війні травмували тисячі, десятки тисяч людей. Ми хочемо, щоб ці люди приходили до нашого музею. Скажімо, ми знаємо, що Марія Примаченко усе життя хворіла, але своєю творчістю — квітами, пташками, дивовижними звірями — повертала собі відчуття добра, любові, віри у майбутнє. Думаю, що музейні експозиції також мають працювати для цього.
Фото з Facebook-сторінки музею ім. Андрея Шептицького.