Першого вересня у Національному музеї Тараса Шевченка відкрився новий виставковий проєкт «Шевченко: мозаїка малярства». Це — постійна експозиція, яка розповідає відвідувачам про Шевченка-художника і про значення його творчості для українського образотворчого мистецтва.
Інна Мочарник, завідувачка експозиційного відділу музею, розповіла «Антиквару» про нову виставку, а також — про історію музейної колекції та про особливості роботи під час повномасштабної війни.
— У колекції музею зберігається 669 малярських творів Тараса Шевченка. Як збиралася колекція музею?
— Одразу після смерті Шевченка друзі й поціновувачі його таланту вирішили створити музей, щоб увічнити пам’ять поета й художника.
28 квітня, 7 і 14 травня 1861 відбулися аукціони, на яких виставили майно покійного з його майстерні-помешкання в Академії мистецтв у Петербурзі.
За спогадами Лева Жемчужникова, все було організовано у такий спосіб, щоб не розпорошити цінні речі та зібрати їх у руках близьких до Шевченка людей. Малярське та граверне приладдя, яке зберігалося у Григорія Честахівського, молодшого приятеля Тараса Шевченка, взагалі не виставляли на продаж. Зрозуміло, що з часом спадкоємці друзів Шевченка з тих чи інших причин все-таки розпорошили частину зібраного.
Найбільше шевченкіани зосередив Василь Тарновський (молодший), який розпочав її збір ще за життя Шевченка. Колекція мецената нараховувала близько 1000 предметів, серед них: 34 рукописи, 324 картини й малюнки, 2 альбоми з малюнками й записами Шевченка, 34 автографи, фотографії, книги з автографами, низка документів Шевченка та про Шевченка, меморіальні речі, а також посмертна маска, відлита скульптором Петром Клодтом. Після смерті Григорія Честахівського сюди додалися й речі Шевченка, збережені ним. Згодом на основі колекції Василя Тарновського (молодшого) з’явився Музей української старовини у Чернігові.
З 1920-х ініціативу збирання та збереження спадщини художника та поета перейняли наукові інституції — попередниці Національного музею Тараса Шевченка.
Так, сьогодні в колекції Національного музею Тараса Шевченка є 669 зображень, які художник створив у період з 1830 до 1861 року, — це живопис, графіка, ескізи, етюди та начерки.
— Як змінилася робота музею після повномасштабного вторгнення?
— 24 лютого 2022 року через повномасштабне вторгнення рф на територію України експозицію музею демонтували та убезпечили під керівництвом директора — Дмитра Стуса.
У травні колектив музею вирішив відновити роботу з відвідувачами. Тож упродовж червня 2022 року тривали роботи з монтажу експозиції, 1 липня її відкрили для відвідувачів. З міркувань безпеки, на час російської агресії і воєнного стану, оригінали творів Шевченка замінили копіями (місце перебування оригіналів не розголошується). Так само не експонуються меморіальні речі.
1 вересня 2023 року ми відкрили у музеї новий виставковий проєкт — «Шевченко: мозаїка малярства».
— Розкажіть, будь ласка, детальніше про цю виставку.
— Проєкт працює у межах постійної експозиції. За допомогою відеопроекцій ми показуємо близько 80 малярських творів Шевченка.
Це дає можливість роздивитися твори Шевченка в усіх деталях, у кількадесятикратному збільшенні. Деякі з представлених робіт — нові для відвідувачів, вони не експонувалися впродовж десятиліть.
Також глядачі можуть більше дізнатися про Шевченка-художника, про становлення його як митця: де він навчався, що вплинуло на його естетику, де творив і якими засобами користувався, як працював з українською темою, як відгукувався, реагував на дійсність, чи актуальне художнє мистецтво Шевченка сьогодні.
У цій виставковій залі ми прагнули створити місце для рефлексій над творами Шевченка, щоб кожен, хто відвідає експозицію, сформував власну думку про його мистецтво.
Усі твори Тараса Шевченка, які ми тут показуємо, розділили на 7 частин.
— Як називаються ці частини і які твори представлені у кожній з них?
— Перша частина — «Дебют».
Сюди ми відібрали кілька творів Тараса Шевченка — від першого рисунка до графіки та живопису, які він створив під час навчання в Імператорській академії мистецтв у Петербурзі. Переглядаючи ці роботи помітно, як художник поступово набув власного мистецького голосу та зацікавився українською тематикою.
Друга частина — «Я рисую тепер Україну…».
Під час подорожей Україною у 1840-х роках Шевченко вперше замислюється над завданням українського митця, цілеспрямовано звертається до історичної пам’яті українців та прагне показати Україну світові через власну творчість. До розділу увійшли акварелі та офорти, що репрезентують культуру та краєвиди України.
Третя частина — «Портрети».
Шевченко-портретист працював, як правило, на замовлення. Він точно і майстерно фіксував зовнішність сучасниць та сучасників. Розглядаючи олійні та графічні портрети, виконані Шевченком у різний час, можемо простежити, як зростала майстерність художника.
Четверта частина — «У казахських степах».
Вимушена подорож до Середньої Азії познайомила Шевченка з її культурою та природою. Згодом образ казахських степів, створений митцем під час участі в науково-дослідних експедиціях, формував уявлення про цей край у Європі. У 1865 році у Парижі Броніслав Залеський видав альбом «La vie des Steppes Kirghizes» — «Життя киргизьких степів», у якому були малюнки Шевченка.
П’ята частина — «Притча про блудного сина».
У цьому розділі — серія робіт, створена художником під час заслання, своєрідна інтерпретація біблійного сюжету через сучасні образи.
«… середній клас — це величезна, і на жаль, напівосвічена маса, це половина народу, це серце нашої національності, йому зараз необхідна не суздальська лубкова притча про блудного сина, а благородна, вишукана і влучна сатира. Я вважав би себе найщасливішою у світі людиною, якби вдався мені так чесно, так щиро задуманий мною несвідомий негідник, мій блудний син», — занотував Шевченко 26 червня 1857 року в щоденнику.
Шоста частина — біблійні і міфологічні сцени «Телемак – Діоген».
На засланні Шевченко звернувся до класичних тем, на яких можна було підзаробити. Йому досі було заборонено малювати, тож художник, домовляючись про продаж, називав твори шматками матерії, як, наприклад, у листі до Броніслава Залеського: «Порадь, що мені робити з клаптями шерстяної матерії? У мене їх назбиралося шматків з десяток. Минуле літо посприяло моїй мануфактурі».
Сьома частина — «Автопортрет».
Художник написав близько 50 автопортретів. Ми обрали 7 та розмістили їх у зворотній хронології: від канонічного, у смушевій шапці та кожусі, до найменш поширеного олівцевого автопортрета 1845 року.
«Мені здається, що я точно такий, яким був і 10 років тому. Жодна риса в моєму внутрішньому образі не змінилась. Чи добре це? Добре», — писав Шевченко у щоденнику після заслання.
Спілкувалася Лариса Лавренюк