“КАРТА ПАМ’ЯТІ”: виставка ескізів втрачених об’єктів монументального мистецтва

Виставку ескізів втрачених об’єктів монументального мистецтва 1960–1980-х років «КАРТА ПАМ’ЯТІ» презентувала Арт-фундація «Дукат» спільно з Фондом культурної спадщини художників Ади Рибачук та Володимира Мельніченка. Переглянути роботи можна до 8 вересня в галереї аукціонного дому “Дукат”.

На виставці представлено ескізи пам’яток українського монументального мистецтва таких знакових художників епохи як: Алла Горська, Опанас Заливаха, Валерій Ламах, Ада Рибачук і Володимир Мельніченко, Галина Севрук, Людмила Семикіна, Федір Тетянич та інші. Втілені за їхніми проєктами монументальні твори упродовж кількох останніх десятиліть були знищені або частково втрачені. 

Монументалістика, підйом якої асоціюють з хрущовською відлигою, відігравала роль комунікатора ідеології та водночас була простором, де художники могли експериментувати з матеріалами, техніками, засобами виразності. Ширший за «єдиний творчий метод», цей простір однак існував у межах мистецтва-в-умовах-тоталітарного-режиму. 

1964–1964

Ескіз вітража «Шевченко. Мати». Автори: Алла Горська, Опанас Заливаха, Галина Зубченко, Галина Севрук, Людмила Семикіна. Папір, мішана техніка

У 1964 році Алла Горська, Опанас Заливаха, Людмила Семикіна, Галина Севрук і Галина Зубченко виконали ескізи та попередній варіант вітража «Шевченко. Мати» для фойє червоного корпусу Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.
Згідно з рішенням бюро київського обласного правління Спілки художників України було визначено: «Вітраж дає грубо викривлений архаїзований в дусі середньовічної ікони образ Т. Г. Шевченка, який нічого спільного не має з образом великого революціонера… В образах вітража нема ні найменшої спроби показати Шевченка радянського світосприйняття. Образи, створені художниками, спеціально заводять в далеке минуле».

Алла Горська “Шевченко. Мати”. Ескіз вітража, папір, гуаш. 98х78см.
Алла Горська “Шевченко. Мати”. Ескіз вітража, папір, гуаш. 98х78 см.
Опанас Заливаха «Гнівний Тарас». 1964. Розробка образу Тараса Шевченка для вітража у фойє червоного корпусу Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. Естампна пластина

«Ідеологічно ворожий» витвір мистецтва було знищено одразу після монтажу. Спроби відстояти свої права призвели до того, що Аллу Горську та Людмилу Семикіну було виключено зі Спілки художників.

1973–2009

Ескіз панно «Гнат Юра» і «Алегорія театру» для оформлення станції швидкісного трамваю у Києві. Автор: Федір Тетянич. Картон, гуаш

У 1970-х роках Федір Тетянич звернувся до техніки карбування, створивши ряд масштабних робіт, що прикрашали екстер’єри та інтер’єри громадських установ. У 1973 році він оформив три станції київського швидкісного трамваю. Зокрема, для зупинки «Гната Юри» художник виконав два сюжетних панно на алюмінієвій основі розміром 3 × 8 метрів. Роботи було знищено у 2009 році в рамках реконструкції станцій.

 

1971–1990-ті

Ескіз панно «Музика» для інтер’єру концертно-танцювального залу «Ровесник» у Києві. Автор: Федір Тетянич. Картон, гуаш

У 1970-х роках у Києві зводяться перші концертно-танцювальні зали, одним з таких танцполів на лівому березі міста був «Ровесник». Заклад було відкрито у 1971 році, художнє оформлення екстер’єру та інтер’єру виконав Федір Тетянич. У наші дні унікальну оздобу ми можемо побачити лише на архівних світлинах, у 1990-х роках чеканні панно було знищено, а концертно-танцювальний зал перетворився на нічний клуб «New York».

1982–1982

Рельєф «Стіна Пам’яті». Автори: Ада Рибачук, Володимир Мельніченко

Історія Стіни Пам’яті — один із найдраматичніших епізодів у вітчизняному післявоєнному мистецтві. Над реалізацією концепції Парку Пам’яті на Байковій горі Ада Рибачук і Володимир Мельніченко працювали з 1968 по 1982 рік. Художники розробили архітектурну пластику залів прощання, головні ж зусилля були спрямовані на зведення Стіни Пам’яті. Для виконання монументальних рельєфів автори опрацювали нову технологію, яка полягала у виготовленні просторового крицевого каркасу, що згодом заливався рідким бетоном. Загальна площа рельєфів сягала 2000 м2, зокрема висота складала від 4 до 14 м, а довжина 213 м.

«З однаковим натхненням споруджували і виліплювали ми й архітектуру, й пластику форм землі — і простору, й саму Скульптуру, — форми її мали бути покриті розписом, — прагнучи всіма знаннями й умінням здійснити синтез, — настроїти те, що відбувається у Парку Пам’яті на гідне події звучання, – зіграти його – найзначніше Дійство людського життя. Повернути Акту Смерті людини його гуманістичні зміст, сенс», — зазначали художники.

Ескіз рельєфів «Стіни Пам’яті». Фрагменти. Автори: Ада Рибачук, Володимир Мельніченко. Естамп
Ескіз рельєфів «Стіни Пам’яті». Фрагменти. Автори: Ада Рибачук, Володимир Мельніченко. Естамп
Ескіз рельєфів «Стіни Пам’яті». Фрагменти. Автори: Ада Рибачук, Володимир Мельніченко. Естамп

Навесні 1982-го тринадцять років кропіткої праці, унікальні барельєфи двохсотметрової стіни, де закарбовано життєвий шлях людства, було забетоновано згідно з постановою: «Рекомендовано ліквідувати». Роботи велися вдень і вночі, аби Стіну Пам’яті було замуровано до початку святкових заходів на честь 1500-річчя Києва. Незбагненне, безглузде та блюзнірське рішення було виконано, незважаючи на численні звернення листи й пропозиції навіть з-за кордону.

«Ми робили на цій Стіні — або намагалися робити — все, що любили, кого любили — те, що пов’язувало нас із життям, — те, що і складало для нас поняття — життя…», — написала Ада Рибачук 4 травня 1982 року.

1975–2021

Одна з останніх монументальних робіт Валерія Ламаха оформлення екстер’єру Тернопільського бавовняного комбінату (нині «Текстерно»). Над створенням смальтових мозаїчних панно художник працював у 1974–1975 роках. Цікавим є те, що елементами художнього оформлення стали складові діаграм із «Книг схем» Валерія Ламаха, над якими він активно працював у 1970-х роках.

Згадаємо й розписи Бориса Плаксія на стінах кафе «Хрещатий Яр», бетонну композицію «Дерево життя» Галини Севрук та інші частки безцінного монументального спадку, що їх позбулися радянські ідеологи.

На жаль, і у наші дні регулярно з’являються новини про руйнацію творів монументально-декоративного мистецтва, часто разом із архітектурними спорудами, для яких вони створювалися. Скульптурна композиція «Дніпровські хвилі» Ернеста Коткова у Дніпрі, мозаїчне панно Валерія Ламаха на будівлі спорткомплексу «Текстильник» у Тернополі; у Києві — керамічний рель’єф «Краків’яни і гуралі» у колишньому кінотеатрі «Краків» (художники Леонід, Олексій та Едуард Капітани), унікальне оформлення та розписи за мотивами народного мистецтва в ресторані «Дубки», керамічне панно Галини Севрук «Місто на семи горбах» у готелі «Турист». Не захищені законодавством, такі об’єкти нищаться через приватні інтереси бізнесу чи бажання утеплити фасад. За іронією долі, півстоліття тому ці твори люто критикувалися через невідповідність соцреалістичним канонам. Сьогодні ж вони стигматизуються як «радянські», що не сприяє усвідомленню необхідності їх збереження. Це історія про соціальну амнезію, колективну неспроможність працювати зі своєю спадщиною та відтворення історичних сценаріїв: сьогодення наслідує практики СРСР щодо пам’яток історії. Виставка у галереї «Дукат» — спроба розпочати шлях до віднайдення пам’яті.

Триватиме виставка “КАРТА ПАМ’ЯТІ” до 8 вересня в галереї аукціонного дому “Дукат” (Володимирська, 5).

Негадаємо, нещодавно “Антиквар” писав про  початок відновлення “Стіни Пам’яті” на Байовій горі, який відбувається  за ініціативи Арт-Фундації “Дукат” та Фонду культурної спадщини художників Ади Рибачук та Володимира Мельніченка.

Організатори заходу:  Арт-фундація ДУКАТ, Archive UU та АРВМ

Фото: надані аукціонним домом “ДУКАТ” Фондом культурної спадщини художників Ади Рибачук та Володимира Мельніченка