Матеріал із журналу «Антиквар» №127
У 2015 році художники Анатолій Криволап та Ігор Ступаченко почали створювати розписи для церкви Покрови Пресвятої Богородиці в селі Липівка (Макарівського району Київської області). Митці працювали з цим проєктом кілька років і їм вдалося поєднати сучасні технології та нові матеріали, динаміку кольору (властиву творчості Анатолія Криволапа) і канони релігійного мистецтва. Втім, навесні 2022 року російські окупанти обстріляли церкву, сильно пошкодили і будівлю, і розписи, які вже були змонтовані.
Олеся Авраменко, кандидатка мистецтвознавства та кураторка художніх проєктів, розповіла про історію будівництва, розпису та руйнування храму.
Здавалося б, релігійне мистецтво не любить новацій, але історія світової культури дає чимало прикладів, коли церковні розписи відображали актуальні художні тенденції, оригінальне авторське бачення й узагалі мислення людини нового часу.
Згадаймо митців, які з огляду на певні традиції або, навпаки, свідомо нехтуючи ними, змогли абсолютно по-новому оформити церковний простір. Анрі Матісс, Марк Шагал, Марк Ротко, Єжи Новосельський, Олександр Дубовик — ці та інші майстри застосували цілком модерну художню мову, розставили незвичні, суголосні часові акценти. Нещодавно до списку таких художників додався Анатолій Криволап.
Його досвід пов’язаний з оформленням храму Покрова Пресвятої Богородиці в селі Липівка Макарівського району Київської області. Його звели за кілька метрів від залишків старої церкви з таким самим посвяченням, що постраждала в роки Другої світової війни, а потім була пристосована для різних господарчих потреб.
Будівництво храму
В архітектурному рішенні нової споруди закладено принципи візантійського однокупольного храму. Вона має класичні пропорції 1:3 (цебто висота тричі вміщує довжину), завдяки чому виглядає легко й піднесено.
Профінансував роботи кінопродюсер, кінодистриб’ютор і меценат Богдан Батрух — народжений у Польщі українець, котрий не тільки не належить до православної громади Липівки, а є греко-католиком за віросповіданням. Одначе він твердо вирішив, що відбудує, а точніше побудує тут православну Покровську церкву, і зробив це.
Пан Батрух підійшов до проєкту як істинний містик. За його задумом, храм мав постати «серед нічого й просто так». Збудували за планом, що ґрунтується на традиціях ранньохристиянських базилік, розписали — сюжетно та композиційно — за канонами. А от колір тих розписів «запалили» так, як раніше в Україні ніхто не наважувався (хоч у світі можна знайти паралелі — не візуальні, а концептуальні).
Оздобити новозведений храм меценат запропонував Анатолію Криволапу, який спершу навідріз відмовився, бо його творчий досвід і філософія живопису не перетиналися доти з релігійною тематикою. Пан Батрух наполягав, і митець врешті-решт погодився. Але за умови, що працюватиме безкоштовно й безцензурно, бо «має цензора в собі», і неодмінно в команді — з другом і колегою, живописцем-монументалістом Ігорем Ступаченком, який мав розробити загальну систему розписів, окремі композиції й технологію виконання.
Емоційні розписи Анатолія Криволапа
Анатолій Криволап узяв на себе відповідальність за емоційне наповнення сюжетів, «висоту звучання» барвних рішень, що відповідали б настрою, з яким людина має приходити до Бога. Адже він — художник, що мислить кольором, говорить про його чистоту, глибину, інтенсивність із таким захватом і повагою, наче йдеться про живу істоту.
Розписи Покровської церкви увібрали в себе набутки всього творчого життя майстра, в якому він приборкав і приручив, не вгамувавши, пристрасну гостроту власного світовідчуття.
(фрагмент розписів у церкві Покрова Пресвятої Богородиці)
Маючи вибуховий темперамент, Криволап утілює його в кольорових викидах, згустках і плямах, що світяться й сяють, а часом навіть ріжуть очі. Колір вливається в його храмовий розпис, наче позбавлена сюжету чиста музика, виступаючи рушійною силою в емоційно піднесеному прочитанні сакральних композицій.
«Раціональне відчуття світу мені взагалі неприємне. Я „вмикаю“ його тільки тоді, коли завершую картину. Спочатку це сильний чуттєвий викид, і тільки у фіналі його треба організувати математично», — пояснює митець.
Як і в станкових картинах, у монументальних розписах він не заграє з глядачем, а веде з ним діалог, звертаючись як до рівного. А коли рівного немає — мовчить, не намагаючись вербально пробитися до того, хто не здатен побачити. Його інструмент — живопис, не прозаїчне чи поетичне, а візуальне висловлювання.
Насичуючи монументальні композиції енергією власного живописного стилю, Анатолій Криволап не тільки не руйнує сюжетну структуру, а навпаки, прагне зберегти й посилити сакральні смисли, не відволікаючи вірянина від змісту. А ще — передати через кольорову динаміку сюжетну драматургію, вибудувану його колегою.
Про співпрацю двох митців — Анатолія Криволапа й Ігоря Ступаченка
У своїй роботі митці не стали звертатися до давніх технік фрески та мозаїки, бо, на їхню думку, сьогодення вимагає нових технологій, тісно пов’язаних із живописною та ментальною мовою ХХІ століття. Тож матеріалами вони обрали метал, поліестерні тканини, сучасні фарби — переважно акрилові та емалеві.
Пластику розписів зумовили фактурні багатобарвні аплікації з плівки оракал, які замість підмальовка лягли під загальну масу кольорів. Золото «підкладки», що асоціюється з візантійськими мозаїками, — технологічна розробка Ігоря Ступаченка. Він пішов досить прогресивним і водночас зручним шляхом, який свого часу використовували в Баугаузі.
Від перших днів роботи художники працювали в тісному контакті: обговорювали систему декорації, уточнювали співвідношення формального і кольорового висловлювань, продумували акценти, які б не тільки привертали увагу до видимого, але також виявляли невидиме. У драматургії розписів вони спиралися на філософію «двоярусного символізму», що викристалізувалася в IX–XI століттях після подолання іконоборства: сакральний простір храму сприймався і в контексті одвічної вселенської літургії, і як конкретне місце явлення Царства Божого на землі.
Ще на ранньому підготовчому етапі стало зрозуміло, що дуже виразний, пронизливий кольоровий лад Анатолія Криволапа вимагає вкрай лаконічних композицій, оскільки барвний вибух його живопису знищив би класицистичне чи реалістичне зображення, спаливши нюанси й деталі. Тож стримані пози та жести без натяку на екзальтацію слугували жорсткими рамками, що концентрували напругу й водночас вивільняли сповнений енергії та емоцій колір Анатолія Криволапа.
Активний відкритий колір, що буревієм увірвався в церковний розпис, розкриває силу стриманого руху фігур, провокує її витікання в простір храму, налаштовуючи парафіянина на піднесений молитовний стан. Таке рішення стало справді новим словом в українському сакральному живописі.
Улітку 2019 року частину зображень було продемонстровано в київській галереї «Лавра» на виставці «Українська ідентифікація. Анатолій Криволап, Ігор Ступаченко. Розписи церкви Покрова Пресвятої Богородиці».
Монтаж композицій та розстріляна церква
Згодом художники продовжили роботу, а через деякий час готові композиції перевезли до Липівки для монтажу безпосередньо в храмі.
Закінчити монтаж не встигли, бо почалася війна. Невдовзі стало відомо, що церкву обстріляли…
Щойно Київську область було звільнено, автори розписів разом із Богданом Батрухом і будівничими поїхали до Липівки. Побачене вразило. «На це неможливо було дивитися без болю, — згадує Анатолій Криволап. — Церква стояла з посіченими стінами, з пробоїнами в куполі; у грудях архангела Уриїла зіяла діра. Було зрозуміло, що це не випадкове влучання, а цілеспрямоване руйнування. Причому били дрібнокаліберними розривними снарядами, які утворювали воронки по 20–30 сантиметрів, — їхні гострі уламки стирчали з землі повсюди. А просто у дворі — свіжа могила з хрестом, на якому висіла каска нашого загиблого бійця…
Ми їхали в село, щоб вирішити, як рятувати розстріляну церкву. Але вже там я зрозумів, що навесні 2022 року вона перетворилася з пам’ятки сакрального мистецтва на історичну пам’ятку. Тож запропонував законсервувати пошкоджені розписи й залишити їх такими — як згадку про трагічні події, пережиті мешканцями Липівки, Макарівського району та всіма українцями».
Від редакції:
Все ж митці вирішили продовжити роботу над розписом храму. З 20 квітня до 25 червня 2023 року у галереї «Лавра» пройшла виставка «ХРАМ. Українська самоідентифікація». На ній представили
- другу, останню частину розписів храму,
- розписаний макет церкви Покрови,
- фотовиставку, присвячену розстрілу церкви.