Юрій Гіттік
У далекі доінтернетівські часи, 60-70-ті роки минулого століття, радянській людині було зовсім непросто познайомитися з творчістю західних художників – видавалися чи перекладалися альбоми тільки ідеологічно правильних художників. Мауріц Корнеліс Ешер до них не належав, і тому, за спогадами друзів, його роботу Олександр Аксінін вперше побачив як ілюстрацію в порівняно ліберальному радянському журналі «Знание-Сила». Потім йому траплялися графічні роботи Ешера в східноєвропейських журналах з мистецтва, які можна було дістати в кіосках відносно західного міста Львова, а також бачити як ілюстрації у науково-популярних виданнях.
Ешер Аксініну одразу сподобався і, як виявилося, залишився з ним на все життя. Але юнацька любов пройшла цікаву еволюцію: дещо було тимчасовим захопленням на етапі становлення та пошуку власного шляху і стилю, а щось залишилося назавжди… І за цим цікаво простежити.
***
Тимчасовим виявився інтерес до візуальних парадоксів і головоломок, які Аксінін свідомо використовував тільки у кількох своїх ранніх роботах 1975-1977 років.
Вперше ешерівскі алюзії можна знайти в офорті для української письменниці і перекладачки Ніни Бічуї (всі офорти – з Каталогу друкованої графіки), яка в той час працювала над циклом історичних новел, ніби відкриваючи двері в минуле. З’єднання історичного і сучасного візуально підкреслюється ешерівским суміщенням двох просторів як зорових планів: фронтального у верхній частині композиції, де за дверима товпище історичних типажів, і перспективи зверху на робочий кабінет письменниці в нижній частині композиції.
В універсальній вітальній листівці «З днем народження» О. Аксінін продовжує свою гру з ешерівською трансформацією простору, підміняючи тримірне зображення двомірним: об’ємна композиція наче укладається на площині. Незвичайна ступінчаста конструкція раптом перетворює фронтальне зображення трамвая у львівську бруківку.
Оригінальна оптична ілюзія-головоломка використана в офорті для журналіста С. Дерев’янка. У центрі офорта – чи то П-подібний стіл, чи то накритий великою скатертиною квадратний столик, присунутий до довгого столу.
В офорті для львівського мистецтвознавця Юрія Бірюльова, перегукуючись з ешерівською достовірно зображеною неможливою архітектурою, стіна йде вглиб одночасно з верхнього лівого кута та нижнього правого.
Аксінін включає ешерівську візуальну гру з простором і в свою нетиражну графіку того періоду. Так, в роботі «Знак» (1976) образ створюється (і інтегрується) кількома різними кутами зору – це призводить до незвичайної перспективи, підкреслює багатозначність сприйняття.
У 1978 році ім’я К. М. Ешера, у зв’язку з 80-річчям від дня його народження, було на слуху. Один із значимих офортів Аксініна – Еxlibris для професора онкології Б. Т. Білинського – створений саме тоді. В офорті знову використовуються ешерівські візуальні ефекти – фрактал-рекурсії як образ розвитку онкологічної хвороби, і болісно пульсуюча оптична ілюзія двоїсто зображених кубів у кулі, які водночас і заглиблені, і виступають назовні.
Тоді ж Аксінін виконує досить опрацьований ескіз із візуальним парадоксом багатовимірного більярдного столу неможливої конструкції. Із букв, написаних на кулях, розкладених на столі, складається E-S-H-E-R, ескіз прямо позначений In memoriam Maurits Escher і навіть датою його дня народження – June 17 1898. На жаль, цей ескіз ніколи не був втілений у завершеній роботі, хоча схожий, але «реалістичний» варіант більярдного столу ліг в основу композиції офорта, виконаного у тому ж році.
Примітно, що продовжуючи тему оммажа, поруч із цим ескізом Аксінін записує три відомі сюжети, до яких він створив свої візуальні інтерпретації. Список включає «Корабель Дурнів» за мотивами картини І. Босха і, можливо, ілюстрацій А. Дюрера до першого видання книги С. Бранта (був зроблений тільки ескіз, 1978), «Сніданок на траві» за картиною Е. Мане (офорт «Exlibris Р.П. Зарівчак», 1978) і «Тайну вечерю» (офорт «Exlibris І. Остафійчука», 1976).
Незважаючи на очевидні ешерівські алюзії в ранніх роботах Аксініна, його позиція стосовно візуальних прийомів вже тоді суттєво відрізнялася за двома принциповими моментами.
По-перше, у Ешера візуальні парадокси, оксюморони та метаморфози становлять головний зміст робіт і основу його творчості. У Аксініна ж – це лише додатковий компонент, який не тільки збагачує візуальний ряд, але й підкреслює контекст і підсилює семантичний рівень. Це може бути і парадоксальне поєднання минулого й сьогодення (екслібрис Н. Бічуї), і культурна асоціація з діяльністю мистецтвознавця (екслібрис Ю. Бірульова), і неоднозначність ситуації (екслібрис С. Дерев’янка), і полісемія знаку (робота «Знак»), і розвиток хвороби (екслібрис Б. Білинського).
По-друге, у роботах Ешера візуальна ілюзія одразу виявляється та відносно легко зчитується, його гра з логікою простору якраз і вибудовує зображення. У Аксініна ж такий підхід зазвичай звучить доволі приховано, доступний тільки уважному глядачеві.
* * *
Захоплення ешерівськими візуальними головоломками пройшло у Аксініна досить швидко, але дещо частково (чи багато в чому?) інспіроване творчістю Ешера, залишилося з ним назавжди – «…філігранність лінії, найтонше опрацювання деталей, урочиста симетрія побудови, складність планових і перспективних рішень». І саме ці особливості мистецтвознавець Д. Шелест зазначив як характерні риси кращих робіт Аксініна[1].
Сюди ж можна віднести і ретельно вибудовані конструкції, організоване повторення і фрактали, а також глибокий чорний фон і круглу форму композицій як, наприклад, у ксилографії Ешера «Подвійний планетоїд». І ще один загальний – вже не зоровий, але глядацький ефект – деякий «візуальний шок» при першому погляді, властивий багатьом роботам як Ешера, так і Аксініна.
Саме такий, вже без візуальних ілюзій, і тривав особливий діалог з Ешером в більш пізніх аксінінських роботах. Як примітний виняток, в офорті «Старий Новий Рік» (1981) напівприховане зображення черепа – очевидно, своєрідна репліка на меццо-тинто Ешера «Око (Смерті)». І це дійсно рідкісний випадок, відхилення від його звичного правила в діалогах із майстрами: як з Ешером, так і з улюбленими Брейгелем і Босхом. Як підкреслює мистецтвознавець М. Соколов, Аксінін «…принципово уникав прямих цитат, цураючись колажного еклектизму» [2].
* * *
Візуальні ігри з простором, строгість і симетрія – дійсно, все це ріднить мистецтво двох художників. Але існує і засаднича відмінність творчості Ешера й Аксініна – емоційний заряд візуального ряду як основи художнього відчуття.
Один з небагатьох однодумців О. Аксініна, ленінградський поет В. Кривулін зауважує, що в присвяченому йому офорті (1980) «…кидається в очі зовнішня залежність від Ешера … [у якого мистецтво породжується як] наслідок виявлення оптичного обману, свідома демонстрація ілюзії, [в той час як мистецтво і] енергетична зарядженість … у Аксініна зовсім не зводиться до простого візуального ефекту» [3].
Якщо графіка Ешера, в першу чергу, інтелектуально вражає і зачаровує своєю логікою, ретельно сконструйованими неймовірними будівлями і перетвореннями (певним чином наближаючись до концептуального мистецтва), то у Аксініна гра з простором тільки збагачує і підсилює його глибокі візуальні послання і співпереживання, емпатію глядача.
Добре знайомий з графікою обох художників М. Соколов так сформулював цю відмінність між ними: «При всій зовнішній схожості Ешер вражає своєю дивовижною внутрішньою байдужістю – людина, яка досягла ювелірної майже майстерності і абсолютно механічно, все одно як кубик Рубика, – засіб графіки. Це мистецтво загалом захоплює, але, у порівнянні з Аксініним, залишає байдужим … А ось тут – весь час пафос загадки»[4].
* * *
Своєрідний діалог лише зовні схожих майстрів тривав усе недовге творче життя Аксініна… Вслухаючись (а точніше – вдивляючись) у деталі цієї захоплюючої розмови, можна глибше розуміти і співпереживати творчість не лише Аксініна, але й Ешера.
Література:
1. Дмитро Шелест. Екслібриси О. Аксініна
2. Михайло Соколов. Босхіана Олександра Аксініна
3. Віктор Кривулін. Про художника Аксініна
4. Михайло Соколов Стенограма виступів на вечорі пам’яті художника А. Аксініна в Державному центрі сучасного мистецтва, 08.10.2010 (рукопис)
Фото: Сайт Олександра Аксініна