Більше тижня в художніх майстернях на Лук’янівській 69/71 (у Києві) немає електрики. У цих майстернях працюють художники і скульптори світового рівня, зокрема — Володимир Журавель, Матвій Вайсберг, Борис Єгіазарян, Владислав Шерешевський, Петро Бевза та багато інших. Усього — майже 80 митців.
Щоб спробувати розібратися, що сталося, я побувала в майстернях на Лук’янівській, поспілкувалася з художниками та головою спільноти «БЖ-АРТ» Андрієм Зяблюком. Також попросила розповісти про проблему представників художнього інституту (НАОМА). Мені пообіцяли надіслати письмові відповіді на питання, проте так і не надіслали. Тож, на жаль, позиції НАОМА у цьому матеріалі немає.
***
За цією історією Netflix міг би зняти серіал. Динаміки і драматизму подій вистачило б на декілька сезонів. Проте усе відбувається в реальному світі, у Києві, і головні герої подій хотіли би спокійнішого сюжету.
Як усе починалося. Історія «БЖ-АРТ»
На початку 1990-х на вулиці Великій Житомирській часто збиралася мистецька тусовка: студенти-художники, дорослі знані митці, студенти театрального інституту, музиканти. Від Львівської до Михайлівської площі було багато місць для зустрічей — гастрономи, кав’ярні, сквер. Усю цю вулицю коротко називали «БЖ» (від російської назви — Большая Житомирская).
Іноді митці зустрічалися на Великій Житомирській, 25/2. Там, на першому поверсі житлового будинку, була кав’ярня «Кобза». У 1992 році міська влада оголосила, що цьому будинку потрібен капітальний ремонт, і поступово почала виселяти з нього людей. У приміщеннях, які звільнилися і стояли порожніми, художники почали облаштовувати майстерні. У 1993 році художники зареєструвалися як «Київська організація художників БЖ-АРТ», офіційно оформили оренду приміщень і почали сплачувати орендну плату.
До спільноти приєднувалися нові й нові таланти, у 1995-96 роках практично у всіх приміщеннях будинку 25/2 були художні майстерні. У 1998 році в організації було більше сотні людей.
У тій самій будівлі митці облаштували галерею. У ній проводили виставки, мистецькі проєкти. На арт-фестивалі у 1998 році виставковий майданчик «БЖ-АРТ» визнали «Найкращою галереєю року».
Проте у тому ж, 1998-му, році районна влада вирішила припинити оренду будівлі. Художники були проти цього рішення, їх підтримували шанувальники мистецтва, журналісти. Зрештою оренду приміщення продовжили ще на один рік, до 1999-го. Але будинку все одно був потрібен капітальний ремонт, тож художники почали шукати інше місце для своїх творчих майстерень.
Нове старе приміщення на Лук’янівській 69/71
Завдяки тому, що мистецьке об’єднання стало доволі відомим, художникам пропонували якісь варіанти для роботи — закинутий кінотеатр на околиці міста, ще щось.
Найбільше митцям сподобалося приміщення на вулиці Лук’янівській, 69/71. Це був колишній студентський гуртожиток консерваторії (Національної музичної академії України). Чотири роки його не використовували, бо у 1995-му студентів переселили у нову будівлю на Оболоні. Старий консерваторський гуртожиток поступово руйнувався: у 1999-му у вікнах вже не було скла; частина віконних рам зігнила, частини взагалі не було; не було дверей; стіни і стелі почорніли від вологи — дощу і снігу; сантехнічні труби — розібрані або зруйновані; ліфт також стояв зламаним і розібраним.
Художників приваблювало приміщення на Лук’янівській, бо то був ще один мистецький осередок. У 1975 році цей 9-поверховий будинок звели як гуртожиток для трьох мистецьких вишів — художньої академії (Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури — НАОМА), консерваторії (НМАУ) та театрального університету (Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого). Для кожного вишу — окремий під’їзд.
Ще тоді, у 1975-му, і визначили одну організацію, яка мала відповідати за всю будівлю — нею став Київський художній інститут (тепер — НАОМА). На його баланс записали усе, що збудували, —- будинок з трьома гуртожитками, котельню і трансформаторну підстанцію. Також на художній інститут оформили договір на водопостачання, договір на електрику.
Тож у 1999 році художники взяли в оренду у художньої академії другий під’їзд будівлі і почали ремонт. Перекрили дах, вставили вікна, двері, встановили нову сантехніку і електрику. Не відремонтували лише ліфт: це було дуже дорого і він все одно надто маленький, для 1-2 людей, великі роботи не помістилися б. Закінчили ремонт у 2001 році.
Це було вигідно для держави — бо будівля руйнувалася, а Міністерство культури і художня академія не мали грошей для відновлення. І було вигідно для художників — вони знайшли місце, де могли працювати.
Як з’явилося державне підприємство «Центр розвитку сучасного мистецтва»
З часом оренда приміщення подорожчала. Будівля належала Міністерству культури (хоч і залишалася на балансі художньої академії), тому коригувати тарифи ніхто не міг, хіба що через рішення Верховної Ради. Щоб сплачувати за оренду майстерень, художники мали б займатися бізнесом, а не мистецтвом.
На той час об’єднання «БЖ-АРТ» стало Всеукраїнською творчою спілкою. Подібних творчих спілок в Україні небагато, близько 20. На такі організації розповсюджується закон «Про професійних творчих працівників та творчі спілки», який гарантує підтримку держави (щоправда, у законі не зазначено, якою саме має бути ця підтримка).
Міністерство культури, Національна академія мистецтв України, НАОМА, Спілка художників та інші організації підтримали ідею передати приміщення майстерень спілці «БЖ-АРТ» у безоплатну оренду на великий термін. Усе виглядало обнадійливо. Готувалася відповідна постанова Кабміну. Проте — не склалося, у 2007 році вступив у дію новий закон, який обмежив повноваження Кабміна, і цю постанову не змогли прийняти.
Тоді Міністерство культури (на той час міністром був Юрій Богуцький) прийняло рішення, що державна підтримка спілки полягатиме у тому, що художники створять державне підприємство «Творчо-виробничий та навчально-дослідний центр розвитку сучасного мистецтва». Це підприємство візьме на себе функцію забезпечення і підтримки роботи художників. Підприємство — госпрозрахункове, воно самостійно зароблятиме гроші на утримання. Проте на його баланс художня академія (НАОМА) передасть приміщення майстерень.
Так усе й відбулося: художники з «БЖ-АРТ» зареєстрували підприємство, відкрили творчі лабораторії, затвердили художню раду. На конкурсній основі обирали мистецькі проєкти і надавали художникам можливість реалізувати ці проєкти у майстернях на Лук’янівській. Конкурси проводили один раз на 3-4 роки. Багато художніх проєктів продовжували після кожного конкурсу і люди працювали в майстернях багато років.
За короткий час після того, як зареєстрували «Центр розвитку сучасного мистецтва», гуртожиток студентів-театралів також передали на баланс театрального університету. Театральний університет розмежував з НАОМА і електрику: третину тих потужностей, які були виділені на всю будівлю, передали театральному гуртожитку. Від самого початку на балансі НАОМА було трохи більше 300 кВт, залишилося 210.
НАОМА та ДП «Центр розвитку сучасного мистецтва» не розмежували потужності. Керівники НАОМА не передали ДП його частку потужностей, натомість запропонували укласти договір про відшкодування, щоб художники за лічильниками сплачували художній академії за ту електрику, яку споживали.
Художник Андрій Зяблюк, голова спільноти «БЖ-АРТ» і директор підприємства «Центр розвитку сучасного мистецтва» каже, ніхто у той час і гадки не мав, що це стане проблемою, що керівники НАОМА вважатимуть усі потужності своєю власністю. Митці «БЖ-АРТ» та художня академія почувалися єдиним цілим: багато художників спілки — випускники та викладачі академії, в майстернях проводили виставки, майстер-класи, було постійне спілкування молодих митців із досвідченими майстрами.
Імена художників із середовища «БЖ-АРТ» ставали відомими не лише в Україні, а й у всьому світі. Тож, звісно, художня академія радо підтримувала таке сусідство.
Проблеми з котельнею
З 1975 року будинок на Лук’янівській 69/71 та будинок навпроти (Лук’янівська 65/67) обігрівалися з котельні, що була на балансі НАОМА. В котельні стояли газові котли, встановлені того ж 1975 року. Кожні два роки котли проходили сертифікацію — профілактичний огляд, ремонт, і далі працювали.
Весь опалювальний сезон 2021-2022 року котли продовжували працювати, давати тепло. Їх зупинили 27 лютого 2022 року, коли почалася повномасштабна війна, обстріли Києва.
Колишні працівники котельні кажуть, що у липні 2022 року керівники художньої академії мали знову подати котли на сертифікацію і закупити газ на наступний опалювальний сезон. Але вони цього не зробили, натомість — здали котельню в оренду, не повідомивши про це і не узгодивши ані з гуртожитком театрального університету, ані з ДП, де розташовані творчі майстерні спілки.
На той час академію вже очолював новий ректор — Олександр Цугорка (став ректором НАОМА у 2021 році), художник, що 20 років був у спілці «БЖ-АРТ», працював на Лук’янівській 69/71 і досі має тут майстерню.
Під час опалювального сезону 2022-2023 року котельня тепло не подавала. Студентів-театралів переселили: керівники театрального університету домовлялися з іншими київськими вишами і поселяли своїх студентів до них. Гуртожиток театрального університету стоїть порожнім вже другий рік.
Студенти художньої академії та митці з «БЖ-АРТ» користувалися електричними обігрівачами. Проте через постійні обстріли, блекаути це було складно. Андрій Зяблюк каже, що художники в майстернях ще якось могли працювати: люди в тих приміщеннях не живуть, не ночують, можна вдягнути дві куртки і навіть при 12-15°C малювати. Як жили студенти студенти НАОМА в таких умовах — складно уявити.
Відключення електрики у художніх майстернях
Щоб обігрівати гуртожитки художньої академії у цьому сезоні — 2023-2024 року — ректор Олександр Цугорка вирішив встановити у блок-секції НАОМА два електрокотли потужністю по 150 кВт кожен. Власних потужностей (без урахування потреб «БЖ-АРТ») для роботи цих котлів академії не вистачатиме, тому вирішили відключити електрику у художніх майстернях.
Зробити це було нескладно, адже майстерні «БЖ-АРТ» не зареєстровані в ДТЕК як споживачі. Художникам ректор запропонував укласти окремий прямий договір з ДТЕК на постачання електроенергії.
Андрій Зяблюк каже, що ще минулого року, коли з НАОМА почали погрожувати відключенням світла, художники пропонували ректору розмежувати потужності, так як у 2007 році це зробив театральний університет. Маючи свою частину потужностей, художні майстерні могли б укласти пряму угоду з ДТЕК і сплачувати за електрику без академії. Проте керівництво НАОМА не погоджується на такий варіант: усі потужності, розраховані на два під’їзди, хоче залишити собі.
Щоб мати електрику в художніх майстернях, треба подати заявку в ДТЕК, замовити проєкт, модернізувати трансформатори, прокласти кабель і купити окремі потужності (близько 100 кВт). У найкращому випадку це коштуватиме 1,5-2 мільйони гривень (ймовірно, ще більше). Таких грошей у художників немає і взяти їх ніде.
Тож залишається єдиний варіант — вимога відремонтувати котельню і чесно розподілити потужності електрики.
Реальні проблеми чи рейдерське захоплення?
Художники переживають, що насправді — справа не у котлах і не у потужності електрики. Те, що відбувається, схоже на рейдерське захоплення. Адже котли були цілком справними, коли їх відключали у лютому 2022 року. Зі слів художників, документу про про те, що котли визнали непридатними, списали, — немає.
Гуртожиток театрального університету не використовують вже другий рік, без електрики художники також не зможуть працювати в майстернях. А далі, за пів року чи за рік, Фонд держмайна може поставити питання про нерентабельне використання приміщень, забрати їх і спрямувати для інших цілей…
Для того, щоб забрати приміщення у підприємства, потрібна згода директора. «Безумовно, що моєї згоди не буде. Але це — доки я на посаді директора», — каже Андрій Зяблюк.
13 листопада у нього закінчується контракт. Директора «Центру розвитку сучасного мистецтва» призначають на конкурсній основі, проте у воєнний час конкурс не проводять. Контракт можуть продовжити до кінця воєнного стану, або може бути наказ про призначення нового в.о. (виконуючого обов’язки) — «зручної» людини, яка матиме повноваження для будь-яких дій щодо приміщення творчих майстерень.
Що відбувається в художніх майстернях тепер?
У п’ятницю, 3 листопада, керівники НАОМА відключили електрику у художніх майстернях. Близько 80 майстерень залишилися без тепла і світла.
Робота художників практично зупинилася. Декілька людей ще приходять в майстерні, проте ненадовго — навіть у верхньому одязі працювати дуже складно, адже температура в приміщенні практично така ж, як на вулиці.
Художників турбує майбутнє, водночас вони переживають за готові роботи, які зберігають в майстернях. Митці запустили флешмоб у соцмережі Facebook: публікують свої роботи і нагадують про проблему. Олексій Белюсенко, художник-реставратор та член спілки «БЖ-АРТ» опублікував допис у мережі Facebook, у якому пояснив, що відбувається із живописом, графікою та скульптурою при низьких температурах і підвищеній вологості повітря.
«Як людина, яка майже тридцять років свого життя віддала роботі реставратора і постійно приймала участь в обстеженні фондів багатьох музеїв України, можу запевнити, що кількамісячне збереження наших творів у неопалюваних приміщеннях, де умови зберігання наближатимуться до умов навколишнього середовища, у будь-якому разі, матиме катастрофічні наслідки», — йдеться у його тексті.
Замість епілогу
Твори митців зі спілки «БЖ-АРТ» представляли Україну на безлічі мистецьких подій в усьому світі: від Венеційської бієнале до благодійних аукціонів і ярмарок для підтримки ЗСУ. Їхні роботи є в галереях і приватних колекція в усьому світі. Самі митці не раз виступали культурними дипломатами у багатьох міжнародних культурних проєктах.
Дуже прикро, що мистецькі твори, серед яких — скарби української культурної спадщини опинилися під загрозою. Прикро, що талановиті майстри не можуть продовжувати свою роботу і мусять боротися за базові умови — світло і тепло. Складно уявити, в яких умовах житимуть студенти художньої академії цієї зими, — адже обстріли, блекаути, відключення електроенергії дуже ймовірні.
Національна культура, мистецтво і самі митці (зрілі і юні) — це те, що дає нам, українцям, голос у світі, показує, що ми існуємо й існували давно, що наша культура самобутня і цікава. Мистецтво може розповісти про нас, про наші емоції, на більш глибинному рівні. Водночас живописні полотна, скульптура і графіка — не речі першої необхідності, люди не купують їх щодня. Тож завдання цивілізованого суспільства, держави — пам’ятати, що національну спадщину неможливо створити за рік чи купити, коли з’явиться необхідність. Це та сфера, яку обов’язково має підтримувати і берегти держава навіть під час війни, особливо — під час війни.
Думаю, як закінчилася б ця історія, якби вона була не в реальності, а в кіно з хепі-ендом. Мабуть, в останніх кадрах було б яскраве, освітлене приміщення майстерень, виставка робіт у галереї на першому поверсі і навіть ліфт — він хоч і маленький, проте підніматися на 8-9 поверх і нести матеріали складно.
Дуже хочеться побачити це і в реальному житті. Важливо, щоб якнайшвидше вдалося відновити світло і тепло і в художніх майстернях, і в обидвох студентських гуртожитках.
Підготувала Лариса Лавренюк