Катерина Свіргуненко: «АБСТРАКТНЕ – ЦЕ АБСОЛЮТНА СВОБОДА»

Катерина Свіргуненко, – учасниця проєкту «МІТЄЦ. Реабілітаційний простір» про мистецтво графіки України, Європи, колекціонерів та публіку.   

Катерино, якщо подивитися на виставкові проєкти в Україні, які стосуються графіки, то в них переважає фігуративне мистецтво. 

Фігуратив зрозумілий, у нього є тили у вигляді сюжету, прив’язок, тому підвищуються шанси на його сприйняття широким загалом.

Але графіка все ж різна. І вона може бути абстрактною. Графіка включає широкий спектр матеріалів і технік, обєднаних площиною паперу – це і друковані графічні техніки – гравюра, літографія, монотипія, шовкодрук, а також можливі інтерпретації і поєднання технік в одному творі.  Це і широкий діапазон матеріалів для оригінальної графіки – олівець, туш перо, пастель, акварель. Хоча акварель тяжіє і варто її розглядати все ж як живописну техніку, але через те, що вона створюються на папері, її також відносять до графіки. 

Є досить чіткий поділ між станковою та книжковою графікою. В Україні є хороша і досить багата культурна спадщина книжкової графіки – ілюстрації. Книжкова графіка передбачає, що твір буде надруковано, помічено, це матеріал, який супроводжує текст і нерозривно з ним пов’язаний. Цікаво, саме зараз, ілюстрація як різновид графіки набирає оберти популярності і затребуваності поза книжкового формату. Станкова ж графіка не прив’язана до літературного твору. Це самодостатній твір.

Друкована графіка – естамп – це мистецтво обраних, тому що вона крім першого враження вимагає додаткових знань від глядача. Історично склалося, графічні роботи камерні, вони потребують детального розглядання, наближення. З часом і технологіями сучасна графіка вийшла і на великий формат і зараз є вибір за художником як втілювати свої ідеї. Але вона не втратила позицій сприйняття – це інтелектуальне мистецтво.

Чому в Україні вона розвивається саме в напрямку фігуративу?

Це традиція.

У живописі більше поле для експерименту?

Живопис на кілька кроків в цьому плані попереду. Важливу роль відіграє формат роботи, матеріал, на якому вона створюється. Живопис відповідає уявленням публіки щодо цінності картини як художнього твору. Відповідно абстракція в живописі мала більше шансів на розвиток і відгук. 

Але все, що створюється на папері, має велику цінність, як документ. У нас, на жаль, у широкому загалі це сприймається як не зовсім цінне мистецтво. Однак, зараз відчуваються тектонічні зрушення у напрямку розуміння і сприйняття мистецтва на папері як повноцінного мистецького твору. Справа в освіті і загальній культурі. Чимало всесвітньовідомих живописців були і графіками, працювали як в живописних так і в графічних техніках.

Виходить, що графік на арт-ринку в якомусь сенсі – аутсайдер?

В цілому – так. Художник-графік свідомо працює в матеріалі, який продається дешевше, і не такий популярний у покупця. Дилерів і галеристів, які працюють з графікою – мало. Як я вже сказала графіка це мистецтво обраних, тобто Графіка обирає тих, хто в ній працює.

Чому ви все-таки звертаєтесь до нефігуративу?

Нефігуратив мені ближчий, цікавіший – мабуть це мова на якій я хочу говорити з глядачем. Я дуже люблю малювати з натури, але при цьому обираю мову на якій я висловлююсь візуально. Мова, де ідея втілена не буквально, є простір для трактування та сприйняття, асоціація і інтуїтивна складова. Ця мова схожа на музику.

Через абстрактне можна передати практично все, це абсолютна свобода. Якщо говорити про яскраві приклади у світовому мистецтві, визначними є Жуан Міро та Сай Твомблі.

Фігуратив обмежує глядача, пропонуючи образ, в той час, як абстрактне мистецтво дозволяє йому активно включитися в сприйняття роботи.

Безумовно – так. В фігуративі багато намальовано, все сказано, глядачу пропонується картинка з відповідями. Це у жодному разі не виключає геніальності робіт, створених в цьому напрямку.

Вибір у побаченому і не поміченому в нефігуративному мистецтві залишається за глядачем – він може «читати» відповідно до того багажу або тих візуальних асоціацій і властивостей сприйняття, які він має. Мені  важливо, коли я чую відгуки від моїх робіт. Відбувається діалог на рівні тонких матерії. Це дуже цікаво.

Графіку відносять до інтелектуального мистецтва, тож і сам художник-графік повинен бути інтелектуально підкований.

Так. Це мистецтво, яке потребує додаткових знань і бажання дізнатися більше. 

Якщо говорити про проект «МіТЄЦ. Реабілітаційний простір», в якому ви взяли участь, що може принести графіка людині, яка вирішила випробувати на собі арт-терапію?

Я думаю, що організацію внутрішнього простору людини в першу чергу, тому що графіка вимагає концентрації, чіткого висловлювання. Ти організовуєш себе, збираєшся з думками, щоб провести одну лінію тобі потрібно сконцентруватися. Графіка наближена до точної науки.

Для графіки необхідна глибока організація, точні рухи. І як вибудовується композиція на аркуші, це лінії, перехресні лінії, штрихи, плями, яку форму вони набувають… Це все говорить саме про концентрацію людини в момент висловлювання. Видно, як рука ходить по листу, які це рухи – різкі і експресивні, або делікатні та ніжні.

Думаю, малюнок точно передає стан людини – по лінії, по тому, яка вона: з натиском або легка, пряма чи нерішуча, наскільки багато штрихів, які вони, яка деталізація і композиція на листі. Це все може говорити про внутрішній стан і в той же час бути допомогою для психотерапевта.

Ви кажете, що графіка – точна наука, а де тут місце для свободи художника?

Свобода графіки саме в висловлюванні, це може бути і текст написаний. Є поле аркуша, і є варіанти, як його «вирішити» або залишити білим.

На яку публіку ви розраховуєте? Судячи з переліку вашої  участі в міжнародних проектах, кількості нагород, можна зробити висновок, що ваш орієнтир – Європа, а не український споживач.

Нагород не так багато, і це не має великого значення для мене. Це, можливо, має значення для публіки, яка сприймає інформацію не по роботам, а скоріше з якихось заслуг. Вважаю, що у мене немає в Україні тієї реалізації, особливо тут, яка могла б бути. Наразі зараз у мене стійке відчуття, що все тримається на власному рішенні і ентузіазмі бути тим, ким є і продовжувати працювати не зважаючи ні на що і без великих сподівань на визнання. Видно, це свідомий жест. Бракує свого кола для розмови, обміном думками і ідеями.

Як, наприклад, «Альянс-22» у Тиберія Сільваші?

Звісно. Важливо співтовариство, круг однодумців, певна ідейна єдність, де усі йдуть в обраному напрямку. Вважаю, що це набагато дієвіше і сильніше, ніж, коли ти йдеш один. Або тебе не розуміють, не запрошують, дають зрозуміти, що ти – не той формат. Це також говорить про обмеженість можливостей і малу затребуваність інтелектуального мистецтва тут і зараз.

Мені б хотілося, щоб моя графіка апелювала до трохи більш ширшого кола. Можна сказати, що її сприймають люди мистецтва, музиканти, колеги-художники,  які теж працюють з абстракцією або їм близька і зрозуміла ця мова. А із зовні, «моя аудиторія» – ті, хто приходить до мистецтва за покликом і необхідністю більшого, хто відкритій до сприйняття візуальної мови і шукає співзвучності. 

Але думаю, що я сама не приділяю достатньо уваги перевагам, які надає сьогодні інтернет, віртуальному самопіару. Сучасний художник має цим займатися методично і системно, або його команда, яка працює на нього, якщо він може дозволити собі її забезпечити, розкручуючи себе, як бренд. 

Є й інші формули успіху, наприклад галерея і особисто галерейник, який курує митця і задає йому траєкторію руху. Прикладів вистачає. 

Культура сприйняття графіки в Україні та в Європі – різна?

В Європі глядача готують зі шкільної лави, проводячи дитячі групові заняття прямо в музеї. Діти ходять на виставки з батьками, для яких також це не винятковість, потім самостійно продовжують цікавитися мистецтвом, і у них формується досить широкий візуальний і асоціативний ряд. Є вже базові знання на які, за потреби, легко накладаються нові і глибші.

У нас робота на папері сприймається як менш цінна річ, хоча сам по собі папір – дуже цінний матеріал, який був дорогим в усі часи на рівні з полотном і деревом. Одним словом, робота на папері – це документ. 

Чи є колекціонери, які цікавляться вашими роботами?

В Україні – не знаю. Це переважно цінителі з Голландії, Данії, Франції.

Те, що роботи на папері менш довговічні – це реальність чи міф?

Можна посперечатися і знайти такий тип паперу, наприклад – ваші – японський папір. Це дуже тонкий і неймовірно міцний паперовий матеріал. Роботи на папері можуть зберігатися сотнями років. 

Йдеться тільки про те, що папір рветься чи про те, що сам малюнок не довго зберігається?

Нічого подібного! Малюнок або друк на архівному папері прекрасно витримує перевірку часом.

Тоді про довговічність говорити не має сенсу, якщо колекціонер дбає про збереження робіт. 

В Європі графіка – це напрямок у колекціонуванні. Зберігають роботи в спеціальних папках-кейсах і горизонтальних шафах, і звісно, колекціонування графіки через специфіку зберігання збільшує в рази кількісний порядок творів. Це цілі архіви. В Україні, масштабних колекціонерів-сучасників суто графіки я не зустрічала. 

Насправді графіку простіше колекціонувати. Вона і в ціні доступніша, ніж твори об’ємні і живописні, для неї легше знаходити місце.

У порівнянні з роботою на полотні, робота на папері, така ж трудомістка?

Не можу сказати однозначно. Часто маленька робота вимагає великої скрупульозності, часу і сил, як і велика робота на полотні. Для мене папір і полотно, якщо порівнювати – один порядок, єдине – це різні задачі, інші методи, прийоми та підходи. Безумовно, для живопису добре, коли є світла майстерня, велика стіна чи підлога, де є можливість розташувати великий формат, дозволити відхід хоча б на десять метрів, щоб подивитися на роботу здалеку. Але і графіка теж різна може бути.

У Павла Макова є досить великі роботи.

Так. Для цього необхідний ресурс техніки і простору.  Для друкованої графіки одного приміщення мало, потрібне технічне обладнання, де маєш справу і з водою, і з верстатом, і з фарбою, а в разі «травленої» графіки, потрібна травилка або місце з витяжкою або можливість виходу на відкрите повітря. Потрібні «чиста і брудна» зони. Це цілий обладнаний комплекс. 

Тоді незрозумілим є формування ціни на графіку.

Це стереотип. Тиражна графіка відразу відсилає до того, що художник може надрукувати її багато. Так, художник призначає наклад для своєї роботи, і на відбитку є сигнатура тобто підпис і номер. Але друкується він вручну власноруч або є друкар. Наклад потрібен якщо є замовлення на конкретну кількість цього твору. В іншому випадку друкованих накладів, частина відбитків потрапляє в музей, в галереї, або залишається у автора. 

В моїй творчий практиці – переважно невеликі наклади, п’ять/сім – одинадцять відбитків. Люблю пробні та унікальні здруки, монопринти, навіть якщо це друк з тиражної дошки, роблю комбіновані відбитки, вони унікальні, в них є неповторність.

Щодо ціни на графіку, вона формується за тими ж принципами як і на інші твори мистецтва. Враховується ім’я автора, його освіта або школа і професійний досвід, мистецька кваліфікація – художні якості твору.

На завершення, всім українським графікам які вперто і наполегливо працюють завдяки їх генію і таланту в такому обраному і не завжди зрозумілому публіці мистецтві графіки, бажаю творчих успіхів, меценатів і визнання.

Дякую за інтерв’ю.

Текст:  Ната Катериненко, Аліна Шевчук

Портрет Катерини Свіргуненко –  Павло Романов, 2020

Опис проєкту: 

АРТ-ТЕРАПІЯ ВЕТЕРАНІВ АТО / ООС ТА КОЛИШНІХ В’ЯЗНІВ «ДНР / ЛНР» за підтримки «Українського культурного фонду». 

«МІТЄЦ. РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ПРОСТІР” — інноваційна програма мистецько-психотерапевтичної реабілітації ветеранів АТО / ООС та колишніх в’язнів «ДНР / ЛНР». Над втіленням його у життя працюють команди двох громадських організацій — «МІТЄЦ» та «Львівський психоаналітичний інститут ментального здоров’я».

Впродовж 9 місяців учасники програми беруть участь у 8 майстер-класах із різних видів мистецтва: графіки, живопису, фотографії, кераміки, колажу, ленд-арту, саунд-арту та перформативного танцю. Майстер-класи проводять провідні українські митці: Олексій Аполлонов, Валерій Мілосердов, Сергій Якунін, Олександр Міловзоров, Катерина Свіргуненко, Альона Мамай, Богдан Мороз та ін. Фінальним акордом проєкту стане створення арт-буку та розробка методики психотерапевтами.