Спілкувалася Анна Лобановська
Олег Харч: «В інформаційному полі сучасного світу люди настільки в нього заглиблюються, що вони живуть в тій інформації, яку вони бачать з екранів своїх смартфонів».
Ми поспілкувалися з художником Олегом Харчем під час проведення UBiennale 2025 «Поле пам’яті. Час Відновлення» в Музеї історії Києва, де він представив свій проєкт «FakeMet» та «Welcome Ilon Musk третій». Це дві інноваційні інтерактивні мультимедійні інсталяції Олега Харча, які поєднують VR-сцени, AI-згенеровані сценарії та костюми-об’єкти, розписані вручну. Проєкт спрямований на критичне осмислення проблем фейків, інформаційних маніпуляцій, етичних аспектів науково-технічного прогресу, а також іронічне переосмислення радянської спадщини й сучасних космічних амбіцій. Інсталяції створюють унікальний мистецький досвід, який демонструє новий вимір медіамистецтва, що спонукає глядачів до рефлексії. Проєкт включає живі перформанси за участю акторів, які втілюють образи космонавтів і ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Завдяки інклюзивним VR-сценам, оснащеним аудіогідами та субтитрами, інсталяції є доступними для людей із різними потребами, що розширює їхній соціальний вплив. «FakeMet» та «Welcome Ilon Musk 3» — підготовлено за підтримки Українського культурного фонду в межах конкурсної програми Стипендія.
- Олегу, вас можна привітати з демонстрацією вашого проєкту на ІІІ-му Бієнале цифрового і медіамистецтва в Києві. Поділіться, будь ласка, вашими враженнями від Бієнале.
- Я не скажу за все Бієнале повністю, я не встиг ознайомитися з усіма учасниками і експонатами. Справді, це була презентація мого проєкту в рамках Бієнале, оскільки мене запросив куратор Валерій Коршунов з метою продемонструвати мій проєкт «FakeMet» та «Welcome Ilon Musk 3». (Треба зазначити, що Бієнале також має співкуратора Юрія Леха, який запросив до участі митців з Іспанії, Португалії та Польщі. В Мадриді Юрій Лех провів 12 випусків фестивалю медіамистецтва, в 2023-му році на його запрошення я там брав участь). Я мав зробити презентацію, звітуючи перед Українським культурним фондом, який надав мені стипендію для участі в Бієнале. Проєкт достатньо інтерактивний, з мультимедіа об’єктами. Медіаконтент мав проєкцію на екран.
Це вже втретє маю честь брати участь в цьому Бієнале і можу ствердити, що, як завжди, там присутні актуальні висловлювання сучасних художників. Акцент Бієнале спрямований на презентацію сучасних технологій, які використовують художники. Найсучасніші віяння медіарту там реалізуються. Проте, глядач потребує пояснень від художника, тому потрібно читати анотації до проєктів. І відвідувачі мені були вдячні за пояснення під час зустрічей. - Які меседжи несе ваш проєкт?
- На зустрічі з глядачами я запитав їх, чим є для них зараз поняття фейку. І другим моїм питанням було: «що є для вас космос?».
Розумієте, мій головний метод художнього висловлювання це є колажний метод: я поєдную непоєднане, я поєдную різні частини медіа висловлювань, різні фразеологізми. Мені важливо було в даному проєкті поєднати космос із фейком, тому що мені важливо пояснити глядачами, що, з моєї точки зору, «ви перебуваєте в тілі цих космонавтів, тому що космос увійшов у вас: в інформаційному полі сучасного світу люди настільки в нього заглиблюються, що вони живуть в тій інформації, яку вони бачать з екранів своїх смартфонів і вони нерідко вимикаються із реального світу і перебувають в тому інформаційному полі. І як в реальному космосі, де все летить в безмежному просторі, не маючи фактичних перешкод: світло переміщується зі швидкістю світла, звук там відсутній, так само і інформація летить і розповсюджується. І тому людина в сучасному світі подібна космонавту: вона надягає смартфон ніби як костюм астронавта, пірнає в інформаційний простір і не завжди хоче повертатися звідти назад. Буває, людину треба висмикувати від того телефону, щоб вона пожила реальним життям». І відвідувачи погоджувалися зі мною, що щось подібне з ними відбувається. Тобто, нерідко люди живуть в смартфоні і споживають всілякі фейки, правду, перемішану з брехнею, вони споживають тюбики інформаційної їжі, яку їм приготували на якійсь фабриці тролей і видали порцію свіжих новин, які виготовляються цілодобово. - То які були відгуки глядачів на сприйняття «Фейкометів» і «Космонавтів»?
- Спілкуючись з відвідувачами Бієнале, можу сказати, що не всі були готові до відвертої розмови. Студенти, наприклад, слухали мене ніби прийшли на лекцію і не були готові до формату вільного спілкування. Я сказав їм, що сучасне мистецтво має задавати питання. Звичайно, є частина мистецтва, яка виконує розважальну функцію. Може комусь мої скульптури здалися «прикольними». Проте, мені не цікаво бути «прикольним». Мені важливо дати людині можливість зупинитися і задуматися над тим, що відбувається. Тож процитую висловлювання одного з моїх найулюбленіших художників, французького постімпресіоніста Поля Гогена, в якому він задає питання людству в цілому: «Хто ми? Звідки ми прийшли? Куди ми прямуємо?» І таким чином пояснюю публіці, що через месіджі «фейк» і «космос» фактично пропоную обговорити ці питання.
- Проте, ми ж не прямуємо до космосу?
- Ми вже фактично в ньому знаходимося: довкола інформаційний космос і інформаційне сміття.
- Олегу, а чи плануєте представити цей проєкт за кордоном?
- Ми обговорювали це питання з куратором Валерієм Коршуновим на предмет того, що слід робити далі і як покращити реалізацію цього задуму (в частині сучасної технологічності, адже в даному моменті є великий резерв до покращення проєкту). Тому що, насправді ми бачимо, що слід ще поглибити для демонстрації цього проєкту закордонному глядачу. Також ми відкриті для співпраці в Україні з іншими інституціями. Можливо, цей проєкт демонструватиметься в Інституті проблем сучасного мистецтва (наразі питання підвисло у невідомості) вже як не презентація, а як подальший показ. Існує вектор куди ми хочемо рухатись, вважаємо, що це доцільне, тому що це не тільки про українське питання, а це глобальне питання і важливо всіх ознайомлювати з цим проєктом. Ми живемо в глобалізованому світі і ми не відгороджені цією проблематикою, що це виключно наша проблематика. І маємо ширше поставлене глобальне питання, з яким стикається людство прямо зараз.
- Чи є пропозиції взяти участь у виставках найближчим часом?
- Я озвучив, що ведеться розмова про участь у виставці в Інституті проблем сучасного мистецтва. Також ми готуємо тизери по результатам Ubienale 2025. Наші пропозиції мають бути чіткими, зрозумілими і адресними. І коли в нас існує вже не просто ідея, а взірець презентації, тоді міжнародним кураторам стає зрозумілішим, як можна втілити цей проєкт, в якому просторі слід його демонструвати. Цього разу ми були обмежені по висоті приміщення. Передбачається використання купольної системи, яка передасть відчуття космічности і візуально це краще сприйматиметься глядачем.
- Як на ваш погляд, чи не вистачає нам виставок і фестивалів на кшталт «TRYST/NOMAD», яка щороку проходить в Лос-Анджелесі, де яскраво представлені взірці цифрового мистецтва?
- Частина «Nomad» демонструє взірці мистецтва, які змінюються, «кочують». Мені здається, що фестивалі сучасного мистецтва такого плану і масштабу, де презентуються альтернативні течії і йде гонитва не за ім’ям художника, а за оригінальністю втілення його робіт, де представляються неформатні інституції і об’єднання художників, а не галереї бізнесового спрямування, яким цікаво просто заробляти на мистецтві, – таких фестивалів одиниці в усьому світі. Далеко не всі інституції готові до подібного фестивального формату. За організацію цього фестивалю можна подякувати його куратору Максу Преснейлу. Я тричі брав там участь, один раз сам і двічі з групою, і сподіваюся на продовження.
Як зауважила мистецтвознавиця і художниця Олена Голуб, яка цьогоріч демонструвала творчість вітчизняної групи «Open O’pens» в Торанс Арт Музеї, окрузі Лос Анджелеса : «такий міжнародний ярмарок як TRYST/NOMAD в Каліфорнії, на який запросили українських митців, ефективно популяризує сучасні досягнення у мистецтві. Є суттєва різниця у підходах до організації масштабних заходів медіа-мистецтва в різних країнах. Так, до прикладу, нинішнє ІІІ Бієнале цифрового і медіа мистецтва в Києві здебільшого фокусує увагу на нових технічних арт-засобах, відбираючи найскладніші і вражаючі, через що туди не потрапляє чимало інших, камерних і цікавих робіт. Американський форум не робить акценту на техніці виконання, суміщаючи традиційні й цифрові медіа, які всі несуть сучасний арт-меседж. Таким чином, цифрове мистецтво має рівноправне місце серед всіх видів творчості, а не сприймається як окреме технічне відгалуження». - Які, як на ваш погляд, треба застосовувати інструменти, щоб взірці цифрового мистецтва мали більший попит в Україні?
- Технології сучасного цифрового і медіа мистецтва задіяні при виготовленні анімації, ігрового контенту. Художники, задіяні в цьому процесі, нормально заробляють. А от спільнота мистецтвознавців, кураторів, арт-критиків ще не чітко розуміють цю частину мистецтва, ці технологічні новації і як демонструються певні меседжи за допомогою сучасних технологій. Щось у нас проводять в галереї «М17», щось демонструє Інститут проблем сучасного мистецтва. Проте, цього недостатньо для пропагування, щоб твори цифрового мистецтва почали активно та повноцінно купляти.
- Таке враження, що аукціонні доми в Україні не приділяють достатньо уваги саме цифровим творам.
- Та взагалі не приділяють йому уваги, не сприймають таку форму категорично. Вони оперують лише традиційними для загалу видами мистецтва: – скульптура, графіка, живопис. Скажімо, навіть колажне мистецтво не сприймається як слід. Хоча цій техніці, а радше спрямуванню вже добра сотня років. Аукціонні дома, за невеликим виключенням, достеменно не знають, як його подати і продати поціновувачам та колекціонерам. На Заході цифрове мистецтво має кращі платформи для розповсюдження у вигляді фестивалів, там не працюють арт-дилери. Проте, художник може продавати свій контент вже у поствиставочному форматі. От принти – це один із компромісних варіантів, коли друковані роботи оригінальних творів потім запускатимуться в подальший комерційний обіг. Нещодавно була презентація корпорації Vivid Fusion ( а це глобальний продюсерський центр українського мистецтва), яку заснували Макс Вітик з Ганною Криволап, а також їх партнери. Вони хочуть бути піонерами масштабного пропагування та подальшого просування саме принтованого цифрового мистецтва. Vivid Fusion планують оцифровувати роботи класиків і сучасних художників, друкувати це у формі лімітованих серій принтів з оригіналів робіт і продавати це у вигляді принтованих копій. Тож не виступаючи рекламним агентом мушу тільки відзначити та привітати їх зусилля у цій важливій сфері – там де присутня тонка матерія злиття мистецтва та приватного бізнесу.