Авторка – Галина Скляренко, кандидат мистецтвознавства
Творчість київського художника Федора Тетянича (1942- 2007) з кожним роком привертає все більшу увагу. Адже чим далі відходять у минуле канони радянської системи, тим більш очевидним стає необхідність не лише переосмислити її виміри, а й вивести на перший план постаті, котрі попри те, що раніш вважалися маргінальними, насправді створили в мистецтві самобутній художній світ, насичений змістами, живою думкою та тою парадоксальністю, яка розкриває нові шляхи творчого мислення, накреслює нові зв’язки між просторами та часами. Федір Тетянич – один із них. Невипадково його картини та вірші, об’єкти та акції, проекти та тексти, все частіше стають темою мистецтвознавчих розвідок, експонуються на виставках, продовжуючи ставити свої запитання і глядачам, і дослідникам. Тим більше, що митець залишив по собі великий архів, який дає можливість уточнити його творчу біографію та розкриває її нові цікаві сторінки.
Одна з них варта особливої уваги. Мова піде не просто про людину кола Федора Тетянича, яких останнім часом з’явилося дуже багато. А й про його подругу та «співавторку», участь якої у його проектах була плідною, конструктивною та тривалою.
Отже, Марія Палій – архітекторка, художниця та конструкторка. Її креслення славетних «Біотехносфер Тетянича» експонуються тепер на виставках та репродукуються у різних виданнях, на жаль, часто без згадки про їхню виконавицю. Тим більше, що її участь у розробках «універсального модуля для проживання і пересування людини», якою була задумана Біотехносфера, не обмежувалася лише суто технічною стороною: Марія робила розрахунки, пропонувала свої ідеї по вдосконаленню конструкцій, на сам кінець – брала участь у їхній побудові та виготовленні матеріалів. Проте розповідь про цю співпрацю цікава не лише як частина біографії її учасників, а й самої епохи – дивних пізньорадянських років, коли живі паростки творчої думки вишукували та знаходили для себе несподівані шляхи.
Знайомство Марії з Федором Тетяничем відбулося у 1981 році. До того вона, уродженка села Устя на Вінничині (згадка назви цього села буде зустрічатися в записах Тетянича), закінчила вінницький будівельний технікум, за направленням працювала у комунальній службі в Києві, відвідувала відому художню студію при заводі «Більшовик», де їй пощастило навчатися у чудового київського скульптора та педагога Григорія Яковича Хусіда (1924-2007), котрий в різні часи дав старт багатьом київським митцям. Вступила на архітектурний факультет Київського художнього інституту, де разом з нею на курсі вчився Юрій Зморович (1946-1921) – потім відомий режисер, поет, музикант, художник, пізніше близький до творчих інтересів Тетянича. Цікаво, що у виші, коли одночасно з ними на живописному, а потім на педагогічному факультетах вчився й Тетянич, ані Палій, ані Зморович з ним не знайомилися: він відлякував їх екстравагантною поведінкою та їодягом. Їх знайомство відбулося набагато пізніше і переросло у тривалі творчі та дружні стосунки. Після закінчення інституту Марія Палій постійно працювала в архітектурних, проектних, будівельних організаціях: КиївЗНДІЕП, Вуглепром, Укрколгосппроект, Укрпромпобут та ін. Одночасно продовжувала малювати, мріяла поєднати у своїй роботі архітектуру та мистецтво, товаришувала з художниками. Так, зокрема, за ескізами Володимира Євтушевського, теж товариша по Київському художньому інституту, Марія ткала гобелени. Тут, у майстерні Євтушевського і відбулося її знайомство з Федором Тетяничем.
Його проекти та ідеї одразу захопили архітекторку, відкрили інші горизонти творчості, де конструкції та фантазії створювали інший, небуденний світ, де жили мрії про єдність сущого, про Безмежність та Нескінченність, Простір та Час. Варто навести його вірші, які мають автобіографічний, сповідальних характер: « Всех вас я не в квартиры –/В искусственные супутники вселю/ Своим намерением бессмертным/ Человека сделать –/Убеждаю умных глупых веселю». Ось один з його текстів (мовою оригіналу): «Все время видел в сознании весь земной шар. Солнце, другие планеты и галактики, и среди них, как бы увеличенного самого себя Больше решительно ничего, никаких окружающих его реально обстоятельств, ситуаций, улиц он не признавал, он вычеркнул их из масштаба своего сознания. Их для него не было, выходя из его рассуждений о том, что все есть порождение органов чувств в его мозге. (…). “Мой мозг,- обращался он к себе,- слушай: я вообще существую как хоть что-нибудь. Ну, хотя бы как безконечно маленькая частичка тебя?” “Конечно, ты существуешь во мне, хотя бы словом, идеей моей, пустотой”, – ответил мой мозг. Тогда слушай и запоминай. С этой минуты ты есть мое убежище. Когда собираются трое возникает недоверие, потому из моего мозга переселяюсь в бесконечность. Пусть буду только я и бесконечность. Таким образом я не вижу иного тела, кроме бесконечности, а она то – вовсе не тело. Вы думаете, что я человек. Нет, я вовсе не человек. Вы сколько не изучайте меня, вы не поймете, что я такое…»
Живучи серед постійного нерозуміння оточуючих, потерпаючи, як і більшість, від бідності та наруги радянського життя, Тетянич ніби його не бачив, не вступав з ним у суперечки, скоріше шукав порозуміння та більш того – намагався удосконалити. Саме таким «шляхом удосконалення Всесвіту» і стали його «Біотехносфери» – «універсальні модулі для життя та польоту». Про них, пізніше в інтерв’ю 2004 року газеті «День», Тетянич розповідатиме: «Це сферична конструкція, схожа на супутник планети Земля, пристосована для будь-яких умов, і в ній живе людина, яка при будь-яких аваріях залишається живою. І, одночасно, — це модуль міста майбутнього, житловий осередок. Вони між собою сполучені, такі собі житла-роботи, і через Інтернет створюють на планеті Земля єдиний живий організм. При цьому кожна сфера рухається тією орбітою, яка для цього організму потрібна, аж до виходу на інші планети, інші орбіти. Таким чином, від горизонталі я переходжу до вертикалі, проектую міста майбутнього», у яких зокрема своє вирішення знаходить одна з найактуальніших для сучасної цивілізації – проблема відходів: «Вони повинні знищуватися зі створенням із них творів мистецтва. При цьому бажано, щоб люди починали зі своїх помешкань. Вони ці струмочки сміття перетворюють на витвори мистецтва і всілякі винаходи. Кажуть же — хочеш винаходити — йди на звалище. Якщо цього не робити, людство загине у відходах. Так у мене виник новий вид мистецтва». \Десятирик Д. Всесвіт Фрипулья. День, 2004, 5 березня\
Так у своїх проектах Тетянич поєднав ідеї футуризму, конструктивізму та «бідного мистецтва».Марію це зачарувало. Більш того – одна з біотехносфер була побудована у її тодішній квартирі на 16 поверсі на Виноградарі. Захоплювало те, що на відміну від інших художників, які задля заробітку виконували певні офіційні замовлення, «для себе» ж, у майстерні творили те мистецтво, до якого тягнулася їхня душа, Федір Тетянич ніяк не розрізняв сфери діяльності. І у мозаїках на стіні, і в оформленні життєвого простору він творив свою «Фрипулью» – таємничу концепцію єдності світу, всього живого та неживого в ньому.
На початку 1980-х Тетянич та Марія Палій склали біотехносферу в рідному селі художника – Княжичах під Києвом з шматків дерева, гілок, які використовувалися для каркасу сфери, зламаних віконних рам та інших елементів, залишених від будівництва. Однак вона простояла недовго – як згадує Марія, розібрати її вимагали селяни, бо, розміщена серед лугу, вона заважала випасати худобу. Про біотехносферу в Княжичах розповідав Юрій Зморович: «Під’їжджаємо до села. Там посеред поля якась дивна штуковина. Ми вийшли з автобуса і пішли. Я був заінтригований і розумів, що це якась містифікація. Дійсно, така сферична штуковина– я не пам’ятаю, з картону, фанери…» ( Кочубінська Т., Жмурко Т., Юрій Зморович: «Наверное, это сейчас самое главное – вера в свое воплощение: в кого, в чего, то ты есть, кто ты есть». https://korydor.in.ua/ua/). «Штуковина» виявилася надзвичайно захоплюючою, поєднуючи ідеї космічних польотів та збереження людини від екологічних та соціальних катастроф. Безперечно, це була утопія, але, мабуть, саме цим і притягувала глядачів: вона кликала за межі прагматичної реальності та руйнувала набридливу буденність.
У 1984 році Марія брала участь у створені біотехносфери з металу для оформлення автобусної зупинки в селі Перемога на Київщині. Для цього вони разом з Тетяничем їздили на завод Вторчермет, відбирали потрібні фрагменти, Марія керувала процесом їх зварювання у цілісну структуру. На жаль, вона, як і інші біотехносфери Тетянича, не зберіглася.
У 1983-1985 роках Марія Палій працювала у відділі ремонтних та оформлювальних робіт Київського політехнічного інституту. І тут ідеї біотехносфери стали в пригоді. Тетянич говорив їй: «Впроваджуй ці ідеї та форми всюди, де це можливо, так «Фрипулья» входить у життя». Тому працюючи над оформленням залу космонавтики та кафедри сопромату у КПІ Марія «впровадила» сферичні форми, чиї розрахунки продовжували ідеї конструкцій біотехносфер. У її архіві зберігся один з аркушів креслення цієї конструкції, на ньому детально представлені її елементи зі вказаними розмірами. Цікаво, що ця робота захопила й колег Марії – у її архіві є ще одне креслення конструкції сфери, зроблене співробітником відділу Петром Андрійовичем Боньковським. Намагаючись удосконалити конструкцію, він запропонував скласти її з трикутників, які могли виступити модульними елементами.
Та ідеї Тетянича йшли далі. Від «Модулю для проживання людини», чиї креслення зробила Марія, він переходив до «плаща-палатки-дельтаплану», що мав здійснювати політ людини за будь-якої погоди.
В архіві М.Палій – начерки конструкцій, малюнки, розрахунки, записи, тексти Ф.Тетянича, які ще чекають розшифрування та дослідження.
У 1991 році Марія та Федір купили хату в селі Гінці. У її дворі, тепер з лози, сконструювали біотехносферу. Тетянич розписав піч та стіни однієї з кімнат складною композицією, де, як і на його картинах, поєдналися умовні та предметні фрагменти.
Ще одна біотехносфера з дерев’яних елементів була побудована у садибі будинку Марії Палій на Куренівці у 2003-2004 роках. Представлені тут фото були зроблені авторкою цього тексту у 2017 році. Тоді рештки біотехносфери ще стояли серед квітів, кущів та дерев. як уламки якоїсь дивовижної конструкції чи літального апарату, що приземлився тут і залишився назавжди… Тепер їх немає.
У 2006 році Федір Тетянич намалював портрет Марії Палій. На його звороті написано: «2006, жовтень. Останній визит». 18 лютого 2007 року його не стало, художник пішов з життя через тривалу та тяжку хворобу.
Проте дослідження його творчості триває. Величезна спадщина художника розкривається поступово з кожною новою виставкою, знайомлячи глядачів та мистецтвознавців із досі невідомими його творами, а кожна нова публікація про нього додає до його біографії нові сторінки. Ідеї Федора Тетянича та його невтомна креативність об’єднували творчих, активних людей, здатних мріяти та фантазувати, шукати та відкривати нові шляхи в мистецтві, людській свідомості, баченні та сприйнятті світу. Марія Палій – одна з них.