Авторка тексту — Дарія Пожидаєва, мистецтвознавиця, арт-менеджерка галереї Imagine Point.
Фото — Сергій Мазураш.
***
Чи сміється з нас клоун — чи ми сміємося, не помічаючи, як навколо вже зайнялося?
Виставка «Time and Life» Владислава Шерешевського у ЦСМ «Білий Світ» — це точка, де іронія перестає бути жартом. Це спроба на дотик осмислити абсурдність часу, в якому ми опинилися.
Владислав Шерешевський завжди вмів грати на контрастах — естетики й трагедії, гумору й тривоги, гротеску й буденності. У новій серії він занурюється ще глибше: в серце епохи і, без перебільшення, у колективний нерв.
У центрі експозиції — клоун. Але не цирковий веселун, а соціально-політичний, тривожний знак часу. Він дивиться на нас, і його погляд — знайомий до нудоти. Він є втіленням того фарсу, що давно став частиною публічного простору.
Клоун у західній культурі — архетип двозначний. Він може бути комічним, наївним, веселим…трагічним, лукавим, демонічним. Зараз цей персонаж дедалі частіше перетворюється на метафору розпаду. Клоун як символ правителів, що втратили сором. Як фасад, за яким страх, агресія, безглуздя. Як образ, зібраний з уламків цирку й новинних стрічок. Його грим приховує моральну деградацію, його функція — відволікати, поки руйнується світ.
На полотнах Шерешевського клоуни — це суміш театрального пафосу, маскарадності й чогось дуже людського…
Назва роботи — «Його звали Дональд» — є відвертою політичною алюзією, що, однак, виходить далеко за межі зображення конкретної особи. Шерешевський створює візуальний вирок явищу, яке можна означити як «клоунократія» — влада, що остаточно втратила зв’язок із реальністю, перетворивши політику на циркове шоу з трагічним фіналом.
Цей персонаж є уособленням популізму, що апелює до найпримітивніших інстинктів. Він — втілення глобальної ірраціональності — бездумної, гіперактивної, з порожнім поглядом. Портрет інфантильного лідера, вирощеного страхами суспільства, та його втомою від складності світу.
«LIFE» — сміливий твір, стилізований під обкладинку легендарного американського журналу. У верхньому куті — червоно-білий логотип, а в центрі — моторошне обличчя, інверсія життя. Те, що ховається за звичними заголовками, поліруванням реальності та «оптимістичними» наративами. Посмішка цього клоуна — посмішка цивілізації, що втомилася бути серйозною, але ще не навчилася знову думати.
«Підвечірок». Ми сприймаємо це слово як щось затишне, спокійне. Але в інтерпретації Шерешевського — це момент, коли клоун «перекушує» тим, що лишилося від моралі і здорового глузду. Зображене викликає відчуття загрози.
Поза клоуна — це поза вичікування. Голова схилена, погляд з-під лоба. Так дивляться не на публіку, а на здобич. Його очі позбавлені емоцій. В їх холодній порожнечі сфокусоване незворушне оцінювання. На відміну від інших, більш декларативних робіт, «Підвечірок» лякає своєю буденністю. Візуалізація побуту Зла, те, що почвара робить у вільний від виступів час.
Ми бачимо не лише символ, а дію. Ритуальну і жахаюче звичайну.
Шерешевський будує візуальний простір, де клоуни — фігури симптоматичні. Своїх героїв він пише густо, матеріально, з увагою до фактури. Його картини — про присутність. Про об’єкти, які мають вагу, запах, текстуру.
У клоунів — важкі лоби, скуйовджене волосся, потрісканий грим, який нагадує про людське під маскою.
Текстура тут — мова, якою говорять про травму. Мазки як рубці. Художник не шліфує, він не ховає жест — навпаки. Живопис ніби дихає: важко, з надривом, проте чесно.
Але не все про клоунів. Владислав Шерешевський вміє викривати та балансувати. Виставка не замикається на гримасі зла. В ній є і другий полюс. Це роботи про просте, матеріальне, життєдайне: хліб, м’ясо, дитинство, солдати з реальними потом, сльозами і втомою на обличчі, що яскраво контрастують із гротескним цирковим макіяжем.
У цьому «живописному побутовому міфі» є те, що чинить опір розпаду. Непатетична впертість життя, що вкорінюється навіть у руїні.
У «Time and Life» клоуни — лише частина історії. Вона і про те, що залишається за кадром. Про вибір, який стоїть перед глядачем: залишитися пасивним і спостерігати за «дійством» чи вийти з театру, поки ще не пізно.