Материал из журнала “Антиквар” #89: “Приоритеты культурной политики”
— Пане Мирославе, на що б ви хотіли звернути увагу тих, хто займається сьогодні розробкою та провадженням культурної політики?
— Ми переживаємо буремні часи, коли під натиском емоцій суспільство продукує дуже різні думки і настрої. Тому керівники наукової і культурної галузей мають бути особливо уважними, щоб не купитися на політичну актуальність, а виходити виключно з якості мистецького продукту, підбирати той контент, що нестиме код нашого національного розвитку.
— Тобто культура та мистецтво залишаються тією платформою, на якій формуються суспільні цінності?
— Абсолютно вірно. Нам потрібно вирощувати в собі надію, трансформуючи її в мистецтво, виховувати не агресивну суспільну мораль — особливо в часи війни, а повертати людей до гуманістичних ідеалів. Найбільша небезпека, що чекає людство, — втрата критеріїв, які відрізняють добро від зла.
— Є така думка, що Україна програла інформаційну війну і це вплинуло на хід політичних подій. Якою має бути наша куль турно-інформаційна політика, щоб консолідувати суспільство?
— Це не ми програли інформаційну війну, це програш російської імперської ідеології. Наша мета — подавати світові правдиву інформацію, на порядок вищу в сенсі моралі аніж ті перекручені факти, якими оперує Росія. Але Україні бракує спільної ідеї — тези, яку б прийняли всі, включно з опозиційними блоками, бракує певних положень, що окреслять рамки, за які не слід виходити. Потрібно прагнути ідейного консенсусу.
— Гуманітарна катастрофа на Донбасі спричинена недолугою гуманітарною політикою, що провадилася в країні за років незалежності. Які кроки має зробити культурний менеджмент, щоб змінити цю ситуацію перш за все в душах людей?
— Для вітчизняної культури дуже важливо подолати суспільний поділ на російськомовну і україномовну Україну. Для цього необхідно зруйнувати образ темного неосвіченого хохла, який не вміє вимовляти російські слова. За століття цей образ укорінився і належно виконав всю руйнівну функцію! Українці не знають своєї культури, але українська музика та живопис, поезія та архітектура — це культурні явища, якими потрібно пишатися і які треба пропагувати.
— І ця пропаганда має бути і внутрішня, і зовнішня…
— Так. Сьогодні битва за споживача творів української культури набуває ознак ідейно-полі тич ої боротьби. Колись одна н моя знайома сказала, що, можливо, пройдуть сотні років, перш ніж люди на Донбасі заговорять українською і почнуть сприймати українські тексти без агресії. Я не думаю, що все так далеко зайшло і достатньо буде кількох років правління чесних політиків демократичної України, щоб подолати цю кризу.